Розділ восьмий Cукня від небіжчиці

Туше. [33]

Клим витримав це, бо чекав на щось подібне. Не те щоби навмисне підводив розмову до такої межі. Та саме після таких слів зрозумів: якщо його погані акторські здібності очевидні, час перевірити, чи є вони в нього хоча б якісь. Врешті-решт, його коханка — актриса, мусив же він від неї щось та й перейняти, бодай ази. Не збирався морочити голову Дані, але припустив: якщо зараз трошки зіграє, дівчина повірить швидше. Адже щойно, як сама думає, загнала чоловіка на слизьке. Тож доведеться припинити прикидатися й грати вар’ята.

— Від вас нічого не приховаєш, пані Дано, — визнав покірно. — Ви дуже уважна, навіть прозорлива. Так, перепрошую, що весь цей час ходжу поруч, не починаю відвертої розмови, заради якої вас запросив. Але повинен дещо пояснити.

Дана уважно слухала, не маючи наміру переривати. Ваш вихід, акторе Кошовий.

— Мій інтерес до цієї історії неофіційний, — почав він обережно. — Бо я справді приватна особа. Є лише тим, хто указаний на візитівці: нотарем із маленької контори «Штефко і партнери». Проте зацікавленість і не зовсім уже особиста. З панною Агнелею знайомий не був, життя нас не зводило, ми, як ви вірно зазначили, люди з різних кіл. Стороння особа, як не крути. Це й потрібно поліції.

— Поліції? — перепитала Дана, схиливши голову набік. — Чому поліції? Газети писали — вбивцю заарештовано.

— За ґратами сидить особа, яку підозрюють у скоєнні злочину. Таємний коханець убитої.

— Не такий уже й таємний, пане Кошовий. Я про нього знала.

— Думаю, не лише про нього. Бачте, самі визнаєте: знали всі чи майже всі секрети панни. Запідозрити пана Сілезького поліції дозволяє передусім його репутація. І такий кандидат влаштовує всіх, передусім — пана Радомського, котрий прагне негайного торжества правосуддя. Ось чому комісар кримінальної поліції, мій давній товариш, попросив мене потай дізнатися, чи мала панна Агнеля інших ворогів. Чию провину довести значно простіше, ніж причетність Сілезького.

Очі Дани зробилися круглими.

Подалася трохи вперед. Стишила голос.

— Ви… пане Кошовий… ви маєте таємне завдання від комісара поліції? — далі вона перейшла на шепіт. — Ви — таємний поліцейський агент?

— Не постійно, — визнав Клим. — Так склалося. Хотів би триматися від усього цього подалі. Але дечим зобов’язаний панові комісару. Вважайте, виконую його приватне прохання.

— Чому поліція не може робити так сама, власними силами?

— Я вже пояснив, пані Дано. Леон Радомський — людина досить потужна. Є підходящий кандидат на вбивцю. Це — доньчин коханець і разом з тим особа, знайомством з якою в пристойних товариствах не хваляться. Але Сілезький ще не на лаві підсудних. Хоча в уявленні пана Леона той мав би вже бути покараний. Ось чому він злиться: це суперечить його поглядам на життя. Поліція ж не має доказів, адже Сілезького затримали, бо зв’язок його з жертвою дійсно був таємним та небажаним. Сказати більше — непристойним. Згодні, що так виглядає?

— Цілком, — кивнула Дана.

— Комісар опинився в делікатному становищі. Випускати на волю Сілезького не ладен. Доказів для передачі справи до суду не має. Шукати інших кандидатів — визнати, що цей сидить помилково.

— Помилки трапляються.

— Так, постійно. Їх роблять усі. Але вони неприпустимі, коли над тобою висить брила в особі нафтового магната Леона Радомського. Ось чому, пані Дано, я перед вами. — Клим картинно розвів руками.

— Поліція винайняла приватну особу для з’ясування додаткових обставин цієї прикрої справи? — перепитала Дана.