Розділ восьмий Cукня від небіжчиці

— Котра тепер година?

— Двадцять пополудні, прошу пані, — відповів той, глянувши на простеньку цибулину годинника, що покоївся в жилетній кишені на ланцюжку.

— Коли так, то можна десерт. У вас завжди добрі.

Клим не пропустив повз увагу, що нова знайома не замовила — дозволила кельнеру вмовити себе на солодке. Коли той пішов, Дана з легкою посмішкою пояснила:

— Маю схильність до повноти, пане Кошовий. Але й маю слабкість до конфітюрів. Через те дозволяю собі частуватися ними до другої години дня. Такі рекомендації дають французькі журнали.

— Читаєте французькою?

— Тут передруковують. Хоч я намагалася вивчити французьку та німецьку, аби не було соромно поруч із наставницею.

— Ви про панну… покійну панну Агнелю?

— Так. Я для неї була помічницею. Вона ж для мене — справді наставницею в житті. Прикладом для наслідування.

— Ви наслідували її в усьому?

— Це неможливо. Ми ж різні. Наприклад, панна Агнеля була худою. І мала досить цікаву властивість — ніколи не від чого не грубшала. Могла їсти ті ж тістечка о будь-якій порі, не відчуваючи від того жодного дискомфорту. Але вона ніколи, чи майже ніколи не носила сукні, здатні підкреслити фігуру. Вважала свою статуру не надто вдалою, тож завжди обирала одяг більший, ніж треба.

— Набагато?

— Номер чи два. Часом я тішила себе думкою, що вона в глибині душі заздрить мені. Я ж бо така пампушка.

— Ви суворі до себе, пані Дано. Повірте, ви чудово виглядаєте. Жодних пампух чи вареників я перед собою не бачу.

Намагаючись у такий спосіб пожартувати, Кошовий разом із тим зовсім не кривив душею. Дівчина не була повнявою, лише широкою, точніше — міцною в кості. Не виглядала тростиною, котру дуже просто зламати. Й напевне статура таки впливала на характер. У великому місті дівчині з глибокої провінції треба бути сильною. Час того вимагає.

— Гаразд, облишмо це. Зайвий раз нагадую, яка це особиста трагедія для мене — нагла смерть панни Агнелі. Тож маєте зважати на мої почуття, пане Кошовий.

— Перепрошую, пані Дано, але чому ви вирішили, що я на них не зважатиму?

— Бо навряд чи я зацікавила вас учора сама по собі. Вас цікавить моя покійна партнерка.

Сказано було м’яко, без докору чи звинувачення. Та все одно прозвучало, ніби грубо відрізане. Поки Клим шукав відповідь, принесли каву з десертом. Дана додала в каву молока, і, поки розмішувала цукор срібною ложечкою, Кошовий знайшовся.

— Почасти ви маєте рацію, пані Дано. Але — лише почасти.