Розділ «Епілог. «Нe бійся, Маринко, я нічого тобі лихого не вчиню, а тіко уб’ю тебе!..» І раптом нагадає про себе шелестом птиці, що пролітає...»

Чутки ширилися, ширилися (вже запевняли, що в Москві буде або ж пожежа, або ж «хлад и мразь»), доки й не дійшли до Кремля.

Бояри сполошилися. Виходило, що так воно і є: за першою з’явою Марини в Москві загинув Дмитрій, за другою — Василій Шуйський, за третьою і справді надійде черга Михайлові Романову.

І тоді була дана команда: спішно вивезти Марину Мнішек з Москви! Куди завгодно! Аби подалі від Кремля. Хоч і до чорта на кулички. Від таких лихих басаврючок усього можна чекати!

Перебрали надійні закутки, куди можна було б запроторити царицю Марину. Зрештою, зупинилися на Коломні. Кремль там надійний, мури високі, башти міцні...

Ухвалили — зробили. Виділили добрий загін стрільців, Марину посадили до закритого візка і в оточенні кінних вояків таємно на світанні вивезли з Москви. А вже в Коломні й запроторили «відьму» до восьмого ярусу кремлівської башти — сиди, поки вирішиться твоя доля-доленька!..

І вона чекала. Гицелів, підісланих убивць.

Швидше б уже приходили. Після всього, що вона пережила й спізнала, після всіх втрат їй уже немає сенсу залишатися в цьому світі.

Швидше б уже! Смерть прийде до неї рятівницею, забере її з цієї кривавої веремії, що чомусь зветься життям.

Швидше, швидше б уже приходила її смертонька. А з нею і небуття. На довгі й довгі віки. На цілу вічність, якій немає і ніколи не буде кінця. Синок її на тім світі, у небутті тому, кохані чоловіки теж там, то їй уже пора до них, адже тут у неї, крім воріженьків, більше нікого вже немає... Хай приходять ті кремлівські ведмеді і вбивають її — «не заподіявши їй нічого лихого». Убивають за те, що вона хотіла бути царицею. А будучи вінчаною царицею, хотіла нею бути й насправді — всього лише.

Хотіла, хотіла, хотіла...

Царицею бути на Русі Святій.

Це ж так здорово — царицею бути.

Та й хто від цього хотіння відмовиться з доброї волі. ­Я, мовляв, не хочу бути царицею... Так не буває. Хоча...

Наївна! Дівчина-графиня, молода цариця! Яка ще вчора багла царицею стати. Власне, не стати, — нею вона була з травня 1606 року, — а залишитися нею, так хотіла... А нащо. Хіба світ клином зійшовся на царстві, на вищій владі, хоч що таке влада, вона ще гаразд і не знала. Але багла.

Ще вчора-позавчора ішла до цього, переборюючи перепони, зазнаючи краху, втрачаючи рідних їй людей і близьких, аж доки не опинилася у восьмиярусній башті Коломенського кремля... І нарешті — хоч пізно-запізно — збагнула: таж і без царства можна жити.

Історія знає й прямо протилежні випадки.

Була у Швеції королева — з 1644 року — справжня, щонайсправжнісінька. Законна претендентка на трон, законно коронована — Христина-Августа. Року 1654-го вона зненацька зреклася престолу. Ні, ні, її «не пішли». Навпаки, всі були за неї. Сенат її умовляв залишитися. А вона як затялася: ні і ні. Заявила: престол передає братові, а сама... Сама вибирає собі життя простої жінки. Простої-простісінької, не обвішаної такими високими монаршими титулами. І житиме як звичайна особа — у своє задоволення, не обтяжена королівським титулом, мандруватиме світом, насолоджуючись радощами життя, кохання... І — зреклася. І щасливо жила як проста жінка...

Принц Едуард був сином англійського короля Георга V. Закохався — на свою біду (чи на своє щастя) — в американку Уолліс Сімпсон. На той час вона була замужем, але й це не завадило принцу в неї закохатися. І закохатися так, що...

Аж тут помирає Георг V, і королем стає він, Едуард, принц і законний спадкоємець трону. Стає королем під ім’ям Едуард VIII. А заодно — автоматично — й адміралом британ­ського флоту, фельдмаршалом та маршалом ВВС.

Ставши королем, Едуард вирішує побратися з коханою, але парламент і кабінет міністрів виступили проти того, аби якась — розлучена! — американка та раптом стала англій­ською королевою. І тут Едуард показав свій характер: не буде весілля з американкою, не буде й коронації. Протистояння тривало довго. Аж доки некоронований король не зрікся престолу — щоб одружитися з Уолліс Сімпсон, американкою, яка розлучилася зі своїм чоловіком.