Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

— А яка була ваша основна версія до зустрічі з нами?

Лаура Дюпре дійшла до сходів і почала підніматися. Якби в цей момент українець повернувся, то побачив би лише її литки.

— Риба, — відповіла Ліза Торнтон.

— Риба? — перепитав Тимур.

— 7–8 січня на безлюдному пляжі на західному узбережжі Еквадору стався масовий викид риби і морських ссавців. Ми другий день в Еквадорі, але я маю підстави вважати, що рибу було отруєно невідомою психотропною речовиною, а також те, що окремі недобросовісні рибалки продали частину цієї риби на ринку в Ґуаякілі. Відповідно, всі, хто з’їв цю рибу, також отруїлися. Якби не передсмертні слова Мігеля Суеро і ваш несподіваний приліт до Еквадору, ця версія була б основною та цілком вичерпною.

Тимур скривився.

— Це не риба, — відрубав він і, більше не озираючись, закрокував до сходів.

Хтозна, як би все повернулося, якби Лаура Дюпре залишилися — затрималася хоча б на хвильку — і дослухала їхню розмову до кінця.

XХX

Понеділок, 19 січня, 20:58 (UTC –5)

Ґуаякіль, Еквадор

Автомобіль, той самий «Dodge Caliber», у якому дві години тому до орендованого федералами будинку на північному заході Ґуаякіля привезли Лауру, зник за вигином, що вів до проспекту Бенхаміна Карріона Мора. Тільки після того, як звук двигуна розчинився у фоновому шумі міста, француженка обізвалася:

— Думаєш, вони від нас відчепляться?

Тимур тричі поспіль натиснув на кнопку дзвінка біля дверей «Dreamkapture hostal»:

— Сумніваюся, — клацнув електричний замок, чоловік відтулив важкі металеві двері та пропустив Лауру вперед. — Я буду здивований, якщо вони не вшили в наші наплічники, — він смикнув плечем, струшуючи рюкзак, — GPS-локатори чи жучки для прослуховування. Проблема в іншому: ФБР могло б допомогти, а так — вони не вірять і тільки заважатимуть.

— Нарешті, Капітане Очевидність! Вони нам так чи так заважатимуть.

Жовта стіна оточувала нешироке, але по-домашньому затишне патіо з мініатюрним басейном і засадженою тропічною зеленню альтанкою. По периметру басейна, звісивши ноги у воду, сиділо кілька бекпекерів, на вигляд — студенти, подивившись на яких, Тимур відчув себе стариганем. В альтанці інша група молодих дівчат і хлопців щось жваво обговорювала, незважаючи на новоприбулих. На порозі рецепції на гостей уже чекала усміхнена присадкувата еквадорка років сорока — господиня хостелу.

— Bienvenidos! Welcome! — еквадорка привітно замахала руками.

Лаура махнула рукою у відповідь, але перед тим, як пройти до рецепції, притримала Тимура:

— Тобі не страшно? Цей пілот… стільки людей…