Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

Поки Ліза Торнтон збиралася з думками, двері розчинилися і до кімнати ввалився високий блондин у світло-синіх потертих джинсах і широкій картатій сорочці із закоченими рукавами. Він жбурнув на стіл тонку непрозору течку без жодного напису на титульній сторінці, сів на вільний стільчик ліворуч від Лізи, розвернув його боком до столу та почав розгойдуватись на двох ніжках. Праве передпліччя він поклав на стіл, щоб підтримувати рівновагу і не гепнутись на спину, якщо занадто відхилиться назад. Між вказівним і великим пальцями чоловік стискав запальничку «Zippo» і час від часу постукував нею по принесеній папці. Схоже, один із тих, хто привіз їх сюди.

— Привіт, моє ім’я Джонні Лонгбоу, — він по- американськи широко посміхнувся Лаурі та Тимуру.

Француженка зміряла його зневажливим поглядом, безмовно демонструючи: «Ти що — ідіот?» Ні вона, ні Тимур не відповіли на привітання.

— Як він? — не повертаючи голови, запитала Ліза Джин Торнтон.

— Дивно.

— Що означає «дивно»? — ледь насупилась вона. Її дратувала легковажна поведінка та розхлябаний зовнішній вигляд напарника: сама його присутність перетворювала те, що мало би бути хоча б подобою серйозного допиту, на комедійне шоу. — Він нічого не сказав?

Замість відповіді чоловік звернувся до Лаури та Тимура:

— Ви добре знаєте пана Ріно Ґроббелаара?

— Колись працювали разом, — буркнув Тимур. «А то вам невідомо?»

Чоловік гойднувся на кріслі, театрально кахикнув і звів ліву брову:

— Це той Ріно, що постачав зброю для УНІТА[50] під час громадянської війни в Анголі, торгував важкими наркотиками в ПАР, Свазіленді та Лесото, організував у Намібії озброєну до зубів банду з представників місцевих племен, що діяла, маскуючись під приватну охоронну контору?

— Звідки у вас така інформація? — зобразив здивування Тимур.

— Як думаєш, чийого виробництва зброю ви постачали для УНІТА? — долетіло з протилежного боку стола.

Невиразно ворухнувши губами, українець збрехав:

— Ніколи не чув про таке.

«Ефбеерівець» повернувся до Лізи та нарешті відповів на її запитання:

— Він нічого не сказав. Я, власне, нічого й не очікував. Здивувало інше: містер Ріно Ґроббелаар безперестанку торочить про те, що він диякон католицької місії в Намібії.

Тимур не стримався й усміхнувся. Зиркнув на Лауру. Ліза та її напарник відреагували на поворот голови українця і також втупилися у француженку.

— Шляхи Господні незбагненні, — знизавши плечима, видала та.

Кілька хвилин усі четверо мовчали. Зрештою Ліза Джин Торнтон вирішила першою піти назустріч: