Розділ «Макс Кідрук Бот. Ґуаякільський парадокс»

— Але я… Коли я приїду, всі офіси з оренди автомобілів будуть зачинені. Без знання мови мені буде важко переконати когось із місцевих пертися посеред ночі до Сан-Педро, до покинутого Сан-Педро. До світанку я точно не виберуся з Калами і… і тому я не розумію, чому маю їхати просто зараз? Може, краще почекати до ранку?

— Бо завтра ми почуватимемося гірше, ніж сьогодні, — почав дратуватися Ріно. — У нас ні води, ні їжі. У нас незабаром глюки почнуться від зневоднення!

— Тоді поїхали зі мною, — благально попросила Лаура. Жінка боялася наодинці гнати через пустелю.

Ґевал тихенько гмикнув, удруге, ніби ненароком, зиркнув на українця та похитав головою:

— Я не залишу Джеймі та Тимура ночувати в Сан-Педро. Їдь, Лауро. Сперечаючись, ти тільки марнуєш час. Завтра вранці ми чекатимемо на тебе на крутому джипі.

Тимур хрипло розсміявся:

— Бери найбільший з усіх, які знайдеш.

— Обов’язково, — силувано всміхнулася француженка, — з отакенними колесами, — її очі стали вологими від сліз. Із невідомих причин у її голові дзиґою закрутилася думка про те, що вона більше ніколи не побачить ні Ріно, ні Тимура.

— Ага, — українець вистромив догори великого пальця. — Рушай уже.

Лаура розвернула «Vespa» в напрямку виїзду із селища, вмостилась на сидіння та, натиснувши кнопку електричного стартера, завела двигун.

— Тільки не жени, — стурбовано проказав Тимур. — Їдь обережно!

— О’кей, — француженка озирнулася на чоловіків, які виглядали так, наче провели в пустелі не один день, а добрих півроку, трохи спохмурніла, помітивши, що Джеймі дивиться в інший бік, а тоді, легко відштовхнувшись від землі ногою, повела мопед до виїзду із Сан-Педро.

Ріно з Тимуром, прикривши носи та роти від пилу, проводжали її поглядом. «Vespa» віддалявся, тягнучи за собою шлейф із куряви. Дирчик зник за крайніми будівлями, а ще через хвилину розчинилось удалині деренчання його двигуна.

— Як гадаєш? — повернувся до Ріно українець. — Протримаємось?

Здоровань спробував облизати сухі губи, але язик ніби обгорнули наждачним папером.

— Нічого не змінилося, фелла. Все, як учора.

— Ага, — саркастично скривив губи Тимур. — Тільки ми тепер без води. І без лопат.

— Ну, так, звісно, — спробував пожартувати преподобний, — без лопат нам тепер справді кранти.

LXXXVI

П’ятниця, 23 січня, 18:07 (UTC –5)