TextBook Яків не стримався й таки відчинив двері в сіни. Прислухався. Голоси долинали ніби з-за хати. Різкий, крикливий чоловічий і значно спокійніший Оленчин. Сказала пару слів — не розібрав Яків, глухота стареча — і настала тиша.
Яків одчинив зовнішні двері. І мало не зіштовхнувся з хлопцем. Той винирнув із-за хати, за ним — Оленка. Хлопець явно знервований, озирнувся посеред двору:
— Смотрі, бля, пожалєєш. Зря отказиваєшся.
Він грюкнув хвірткою, а далі, на вулиці, враз зіщулився, сплюнув, забурмотів собі щось під ніс.
Яків зирнув на Оленку — дівчина стояла перед ним сама не своя. Мовби з хреста знята.
— Молодець, дочко, що не пішла за ним.
— Ви... Ви так вважаєте... Якби ж ви знали...
Вона кинулася йому на груди. Заплакала, здригаючись, мов у конвульсіях. Пташа, що вирвалося з силків. Таки вирвалося?
— Мені страшно, Якове Платоновичу... Мені страшно... Якби ви знали... Треба втікати, а нема куди...
Яків не знав, що й сказати. Відав тилько, що дівчину, яка стала йому майже рідною, треба від чогось захищати, али од чого й кого?
6
Голос. Голос. Голос. Далекий голос.
Його покликав той же Прокіп.
— Там вона...
Яків підняв голову — чистив якраз збрую. По руці шкрябонув щіткою, лайнувся.
— Вона? Хто?
— Зося.
— Яка ще Зося?
— Та сама.
Де?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Століття Якова» автора Лис В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (7)“ на сторінці 8. Приємного читання.