Біло довкола.
Обличчя лікаря.
Житимеш, солдате. Тепер довго житимеш. Ми тобі жіночу кров перелили. Відразу од двох. А то для чоловіка дуже добре. Організм у тебе омолоджений буде.
Довгий шлях в санітарному поїзді. Через пів-Європи, аж у Саратов.
А вже як виздоровлєти став, уже й літо збігало, десь по Спасі, раптом до їхньої палати ввійшла молода жінка. Доладна, струнка, добре збита. Молоде, хоч ніби подзьобане лице. Волосся з-під пілотки хвостиком, на чолі рівненько підстрижене, спадає до брів. У формі військовій, з личками сержанта на погонах. Поверх форми накинутий білий халат.
— Рядовой Мех Яков Платонович — вот он, — каже їхня медсестра, котра супроводжує цю жінку-сержанта.
— Ви мене не знаєте, Якове Платоновичу... Я... Я разом з моєю сестрою Майєю кров вам давала...
— Спаси вас Біг, — Яків дивиться на її вкрите веснянками обличчя, на коси, що вибиваються з-під пілотки. — То ви-те, виходить, мене порєтували...
— Просто група крові підійшла... А от сюди приїхала у відрядження й вирішила провідати.
Вони виходять на двір. В саду біля госпіталю вже дозріли яблука. Яків дізнається, що звати її Світлана. Що скоро їх демобілізують, що вона, як і сестра, хоче навчатися в медінституті.
— Я тоді, як кров здала, на вас захотіла подивитися. У вас, даруйте, таке просте і в той же час натхненне обличчя. Бліде-бліде, аж світиться... Ви мовби кудись летіли...
Яків мовчить. Він збентежений. Ця дівчина чи жінка наче з иншого світу. Що їй сказати?
— Ви звідки?
— Я... Я з Волині... Поліщук я... Сило там є таке — Загорєни...
— То ми, вважайте, земляки. Ми з Майєю із Житомира...
Умовкає. У Якова язик прилипає до піднебіння.
— Де ж вона зара’? — спроможується зрештою на слово Яків.
— Ще в Німеччині. Я теж туди вернуся. Ну, а як демобілізують...
Вони ще походили, поговорили. Більше говорила Світлана. Про службу, про те, що от сестра вірші навіть взялася писати, а в неї не виходить.
— Вона, мені здалося, у вас закохалася, — сказала раптом Світлана. — Майка така... Побачить когось, нафантазує, а потім страждає... Тільки й того, що мовчки страждає... От і щодо вас... Які вірші написала! Хочете послухати?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Століття Якова» автора Лис В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (11)“ на сторінці 27. Приємного читання.