Обоє його жінки. Перша любов і любов велика — більша часом, здавалося, за саме життя, али не остання.
Було ще, було... Гандзя і...
Тая жінка, що дала кров, його рятівниця...
Виникає і розпливається обличчя... Білий халат...
Сад за вікном, теж наче молоко довкола будинку розлите, з білим-білим цвітом...
Тим садом біжить жінка, схожа на біле дерево.
Ураз сад міняється, він уже зовсім инший — геть зелений, з ледь-ледь помітною де-не-де позолотою. Віти його обважніли од яблук. Налиті сонцем червоні кулі танцюють на вітах дивний танець.
«То вже осінь? — питає когось Яків. — Чи тилько Спас, тилько Спас...»
16
Тоді, на мінному полі, йому пощастило. Бо якби міна розірвалася під ним чи поряд, то рознесло б і його на шматки, мокрого місця не зосталося б.
Ішли рядами, яких меншало й меншало. На місце вбитого ставав той, що йшов за ним. Через пару метрів падав чи злітав у повітря й той. Вперед висувався ще один. Мінне поле, аби по ньому пройшли танки й артилерія та атакуюча піхота, мусило бути розміноване людськими тілами.
Яків отримав осколки в ноги, стегна, бік, груди, зап’ястя. Кілька у череп і біля вуха. Один розтрощив Зосин медальйон. На бігу медальйон зсунувся напроти серця.
Потім він дізнається — коли підібрала спецкоманда, що йшла за смертниками, вже втратив багато крові. Врятувати могла тільки свіжа кров, переливання. Але у Якова виявилася рідкісна, четверта, група. З мінусом.
Знайти довго не могли.
Знайшли, та мало було крові з одного солдата.
Зв’язалися по рації з сусіднім госпіталем.
Бо Яків, хоч і втратив багато крові, вперто не хотів умирати.
Дихав. Часом навіть сіпався.
На його щастя, там виявилося відразу дві таких однокровниці. Дві медсестри. Дві сестри-близнючки.
Яків розплющує очі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Століття Якова» автора Лис В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (11)“ на сторінці 26. Приємного читання.