Назад не вернеш...
Не вернеш назад...
Хотів би вернути. Може, й у Сибір на каторгу легше було б піти.
Відбув би строк... А так покара безстрокова... До самісінької смерти... Як і за того чоловіка, що в лісі лежить...
***
Помагав... Авжеж, і по хазяйству приходив... А як став їздити на заробітки — по своїй області, на Дніпропетровщину, в Сибір, аби подалі од колхозу, од поденщини ненависної — воли пасти, хати й грубки мурувати, часом хліви, корівники — то й гроші висилав. По килько раз на рік, бувало. Здогадувалася Гандзя від кого, сердилася, як стрічалися. Али приймала. Думала, що то давнє озивається. Озивалося, та не те.
Давнє... Тільки й того, що провів, ну, може, разів десяток, пригорнув пару раз...
— Заради пані польської мене тоді кинув, Ясю...
То її шепіт, коли вже ночувати приходив. Шепіт. Обійми. Чимраз жаскіші. Вал, що не спинити.
— Любив її, Гандзю.
— А мене?
— Тебе теперка люблю.
— Коли старість голоблі наставляє.
Старість... Тоді ж ще й п’ятдесяти не було. Обоє вдівці.
А між ними — ніби Трохим стояв. А то й лежав поруч на ліжку. Часом здавалося Якову, як до хати її підходив: от відчинить двері, а за ними Трохим стріне. Стріне й подивиться, а то й...
Відчиняв двері, а хтось ніби з темряви руки простягав. Раз і простяг. Обхопив за шию, за голову. Він аж скрикнув.
Али то Ганя була. Її жагучі, нетерплячі руки. Її поцілунки гарячі.
А в нього? Поцілунки Юди?
— Коли ж ти посватаєшся нарешті, Ясю? Ци так все життє, що осталося, будемо красти любощі? Наших уже ни пидведеш.
Зустрічі після його повернень після заробітчанських поїздок. Стрічі. Обійми. Любощі.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Століття Якова» автора Лис В.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ без назви (11)“ на сторінці 22. Приємного читання.