Розділ «Глава 8 Орлине гніздо»

– Мої слуги закупили вівсянку спеціально до вашого приїзду, що ж до курки та вина…

– Отже, ви таки прочитали мого листа!

– А також декілька листів, написаних месьє Вольтером, котрий дуже високо цінує вас, шановний мій гостю.

Тепер вони розсміялися вже разом і значно невимушеніше. Недарма, виходить, відчували взаємну симпатію ще до очного знайомства… Господар зробив знак одному з челядників і дав вказівки щодо приїжджого кухаря. Коли ж залишились удвох, гість тихо мовив:

– Люб'язний графе, я чудово розумію причину вашої стурбованості щодо моєї персони. Але запевняю, вам нема чого мене боятись.

– Он як? – тепер світло-карі очі господаря сяйнули гнівом. – Звідки ви взяли, нібито я взагалі чогось або когось боюся?

– Ні-ні, люб'язний графе, я зовсім не те мав на увазі!

– Тоді що ж?

– Я не шпигун росіян, можете не турбуватися щодо цього. Повірте: доки в Росії не скінчиться чергова доба неспокою, що настала після смерті імператора Петра, тамтешнім шпигунам є на кого полювати, окрім вас.

Господар промовчав, але його світло-карі очі й досі палали гнівом.

– Так, я детально поінформований про долю вашого дядька месьє Григора Гьєрціка, а також месьє Андре Войнаровскі, племінника козацького господаря… Е-е-е… М-м-м…

Гість зробив вигляд, нібито докладає неймовірних зусиль, щоби згадати потрібне ім'я.

– Івана Мазепи, – підказав господар.

– О-о-о, так! Дякую – козацького господаря Жана Мазьєпи. Так от, я знаю, що месьє Григор Гьєрцік та месьє Андре Войнаровскі багато років томились у темних вологих казематах Петропавлівської фортеці, розташованій у новій імперській столиці – Санкт-Петербурзі. А також враховую, що турки дуже довго утримували вашого шляхетного батька, месьє Філіїша Орлі в Салоніках під домашнім арештом. З приводу чого, графе, також висловлюю вам своє щире співчуття – за відсутності тут самого месьє Філіппа Орлі, котрий змушений переховуватись, навіть отримавши свободу…

– Он як? Дякую, шановний графе, – господар стурбовано наморщив чоло. – Скажіть, будь ласка…

– Прошу?..

– Як на вашу думку, чи зможу я колись побачити свого шановного батька хоч би тут – на французькій землі?

– Мабуть, що так, мій дорогий графе, мабуть, що так! Повірте мені. Мені – котрий в результаті ворожих інтриг втратив батька… – Тут голос гостя мимоволі здригнувся. – Повірте, графе: месьє Філіїтл Орлі живий, отже, разом з тим живе й надія на майбутню зустріч люблячих сердець. Бо тільки смерть вбиває надію, графе, тільки смерть…

Трохи помовчали, потім господар мовив:

– У ваших словах не відчувається нещирості, ваша високосте… пробачте – мій графе. І хоч ви попрохали титулувати вас саме так, але не можу не зазначити, що ви є достойним сином свого батька – його світлості Франца Ракоші, як називали його у цій країні.