Степан змушений був промовчати.
– Отож, Га-Шем допустив, щоб серце молодого панича було розбите, та біда в іншому: молодий панич так і не зрозумів, чому Га-Шем допустив таке!.. Хоча це свідчить про велику любов Всемогутнього до молодого панича…
– Нічого собі – «любов»!..
Юнак не зумів втриматись від сповнених болю зітхань.
– Лише впавши у прірву відчаю та розбившись об її кам'янисте дно, можна прагнути таємного знання: адже тільки воно дасть можливість зцілити кровоточиві рани на розбитому серці!.. Тільки таємне знання й ніщо інше. Оволодівши ним, молодий панич дістане змогу вільно подорожувати між усіма вищими світами, зазирати у минуле та в майбутнє… і навіть наближатись до трону самого Адоная, що стоїть на хмарах істинної Слави та істинної Сили.
– Рани мого серця ніщо й ніколи не зцілить, – Степан безнадійно махнув рукою.
Заперечуючи, Мошка замотав головою, немов кінь, що відганяв причепливих мух:
– Милість Всевишнього та Його знання – кращих ліків молодому паничеві не потрібно! Рани на тілі вже майже загоїлись. З ранами у душі, звісно, гірше, але теж не так погано, як могло би бути. От молодий панич тільки-тільки хотів накласти на себе руки – а тепер і думати забув про удавку! Моше часом не помиляється?..
Юнак здригнувся, розчаровано зітхнув і безбарвним голосом підтвердив:
– Ти маєш рацію, свиняче вухо: я настільки слабкодухий, що навіть свою журбу за нареченою не можу втримати у серці…
– Ні-ні-ні, то не є слабкодухість. Це навпаки відродження сили духу – бо продовжувати жити, маючи на серці горе, значно важче, ніж померти від горя. Просто молодий панич вхопився за руку, яку Га-Шем простягнув до нього на саме дно прірви відчаю. Моше тільки допоміг молодому паничеві упіймати руку Всевишнього – а надалі все піде саме собою, згідно з волею Адоная.
Замислившись, Степан смикав себе за вуса, посилено тер підборіддя, заросле довгою м'якою щетиною – передвісницею майбутньої бороди. За словами єврея майоріло щось величезне… щось настільки величне, що юнак… просто боявся повірити в реальність почутого!
– Якщо тільки молодий панич побажає засвоїти таємне знання, Моше стане його наставником. Так, це потребуватиме багато часу – але куди молодому паничеві поспішати? Попереду в молодого панича довге життя – нехай благословить його Га-Шем!..
«Ну, ось ти й заробив благословіння жидівського бога, вітаю!» – всміхнувся подумки Степан. Але також зрозумів, що бодай в одному клятий єврей правий: якщо він такий слабкодухий, якщо не має сил негайно звести рахунки з життям – отже, попереду в нього і справді сіре безбарвне життя. Довге чи коротке, значення не має – але то буде життя без родини, без коханої, без друзів. Та на чужині.
Отже, мабуть, таки треба чимось заповнити сіру порожнечу майбуття! Бо якщо й надалі день за днем сидіти в цьому будиночку – це ж збожеволіти можна… Тож нічого кращого, ніж навчання таємної науки, просто не придумати! Тільки от проблема…
– А на що я житиму? Чиїм коштом? Невже твоїм?.. – раптом спитав Степан в єврея.
Той охоче пояснив:
– Батько молодого панича, пан сотник якось позаторік викликав Моше до себе і сказав, що передоручає йому вивезти з Украйни все своє багатство. Тобто не маєтність, а лише гроші…
– Чого це раптом?! – здивувався Степан.
– Бо хоча пан сотник всіляко намагався уникнути участі у майбутній війні, що невідворотно насувалась на Гетьманщину, Моше заздалегідь попередив його, що молодий панич рветься служити гетьману Мазепі, який вже повів переговори з королем Карлом…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Помститися імператору» автора Литовченко Т.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава 6 Краще вже померти“ на сторінці 13. Приємного читання.