Розділ без назви (2)

Так із рогами променів олені, танучі димом,

З повним ротом пісень

Промайнуть поміж нами,

Сніжно-білим лелекам шлях змастивши далекий…

Вишину опівнічну протопчуть верблюди,

В клапті краючи пащами сніжно-білу пустелю,

Як вервечка чернеча в задимлених рясах,

Повз бархани мерців, різанину погромів

І повз трупи, як дрова, на хвилях Дніпрових…

Перший серце, ще тепле, за ногами волочить,

Захолонути в глину він, розтятий, не хоче,

Інший в зашморгу віття чорним віхтем тріпоче…

То куди ж ви, верблюди, із накраденим скарбом?

Глина, дрова — Дніпрові не дасте ви спокóю…

Геть! Вп’єтеся до смерті вогняною рікою!

Дніпре, вбитих прихильно похитуй рукою!..

Линуть трупи по хвилях, пливуть поторочі,

Із човнів мертві руки звисають, мов дрова,

І човни, як верблюди, крають хвилю Дніпрову,

Мов, пустелю долаючи, горбляться, плачуть…