Розділ без назви (2)

І хвиця…

Тікай, бо вже край,

Чимдалі тікай…

Нехай над шляхами лунає мій крик:

Тут дім з порцеляни поставив Господь,

Отут він нам явить свій сяючий лик, —

Жебрацтво, приходь,

З посмертним синцем, що забув бути ротом,

Вітаючи голод двадцятого року,

Ходи звідусюди,

Щоб жерти, впиватися аж по ніку́ди —

Лехаїм! Із нашого поту і труду!..

Іду, і вертаюся знов безнастанно:

Гей, шийте нас в дурні, беріть у заставу,

Сколотини туги, наш біль замість рому, —

Лехаїм! Єгово! Христосе! Аллаху!

Отруєна падаль, блювота погрому,

Колода єдина від хати,

Щоб лихо її колихати,

Єдина — на ніч всю, на місто,