Розділ «POST SCRIPTUM»

— Я не знаю, Теззі. Всі ці таємниці довкола Магістрату — довкола і всередині… Погодьтеся: ми знищили себе самі і саме тим, що пильнували кожен — якісь свої потайні негаразди. Якщо це й надалі так триватиме, то від нашої контори буде більше шкоди, ніж користі.

Велько кивнув, відвівши погляд.

— Маєш рацію. Багато чого потрібно буде змінити. Але місто…

— Та звідки вам відомо, чого хоче ваше місто? — вибухнув Лука.

Архіваріус на те лише примарно всміхнувся.

— В мене є… джерела. Я і привів тебе сюди, аби дещо тобі показати.

Лука нашорошився.

— Що саме?

— Не так зразу, — відмахнувся Велько. Коли ми домовлялися про зустріч, ти сказав, що маєш до мене питання.

— А, так! Зараз! — пригадав Лука, сягаючи по зошити у власній сумці.

То були батькові папери, акуратно зшиті в пузатих чорних папках. Пожовклий папір із чорнильними ляпками, дрібне, ліворуч похилене письмо… Все тут було знайомим від малечку. Все, крім одного.

— Погляньте, — запропонував Лука, передаючи папери Валькові. — Та правим оком погляньте — я ж бачу, що ви і досі вбираєте лінзу!

Теззі гмукнув і примружився. Лука знав, що він повинен там розгледіти: бачені крізь червону лінзу, під чорнильними рядками бігли інші — звивисті та нечіткі, але цілком видні слова.

— «Проаналізувавши ті вияви людської діяльності, які мій шановний опонент називає „некрофілією“, — звівши брови, почав читати Велько, — я дійшов висновку, що він оминає увагою важливу властивість людської свідомості — своєю вірою наділяти неживе життям: так, зокрема, виникли уявлення про богів стихій, духів предків тощо. Я певен, що у царині людської свідомості владарює не любов до смерті, але прагнення поширити своє буття на весь матеріальний світ. Відтак, для тих, кому це насправді вдалося, мертвого не існує».

Архіваріус відклав папери і звів на Луку променистий погляд.

— Значить, він все ж таки дописав свою роботу… — захоплено мовив він.

— Ну, не знаю, чи дописав, — гмукнув Лука. — Хіба, може, мріяв про це…

— Однаково! — мовив Велько. — Але ж ти тепер бачиш, які тут відкриваються можливості! Втрачені вірші, загублені теореми, ненаписана музика… Та бозна, що ще!

— Ну так, — зітхнув хлопець, складаючи зошити. — Лише б не спало кому на гадку зужити ці можливості в якості енергетичного коктейлю чи навіть просто пального…

— Це ти про карту? — здогадався Велько.