Розділ «Леонід Кононович Пекельний звіздар»

— Давно тут?

— Ні.

— Як із болота вибрався?

Йвась махнув рукою.

— І не питай!

— А що?

— Дивні дива у цьому світі кояться… — каже Івась.

— Ну, то ходімо до хати, — каже характерник.

Як посідали вони за столом, то Івась і розказав, що то за дивовижа з ним сталася.

— В сорочці ти народився, — каже йому Барило. — Кого водяник у глибінь затягнув, той уже ніколи не бачив білого світу!

— Та се оберіг хоронить його від зла… — каже характерник.

— А чого ж від татар не оборонив? — питається Барило.

Козуб засміявся.

— Оберіг хоронить від пекельної та нечистої сили, та не від людей! Коли Батько Троян створив його, то й гадки не мав, що Триглав осквернить людину…

— Бачу, — каже Барило, — се діло темне, а їсти таки пора… Давай же вечеряти чи що!

— І правда, — каже Івась, — що тут балакати!

От по вечері пішов собі Барило в січове городище, а Йвась виліз на піч та й простягся на теплому черіні.

— Так сей оберіг з'явився у світі ще як і людини не було? — питається в характерника.

— Довго розповідати про сеє треба, — каже той, вкладаючись на лежанці. — Коїлося воно ще тоді, як світ був молодий… Якось відлучився Дажбог, а Триглава настановив замість себе наглядати за землею. Зрадів клятий, поскликав на небо всіх чортів та й зачав по-своєму всім світом орудувати. Приходить Дажбог і бачить: всеньку землю тьма вкрила, пропало все, що він сотворив. Він до Чорнобога, та ба — той уже в силу вбився та й не пускає його на небо! От спустився Дажбог на землю, взяв каміня і на горі Заруб коло Дніпра вчинив із нього образ Матери Божої. Вдихнула Пречиста Лада в нього всю свою міць. Звоював Троян з її поміччю нечисте військо, скинув Чорнобога на землю і знову засвітив сонце та зорі…

— То він і зорі погасив, сей нечестивець? — жахнувся Івась.