Розділ «Леонід Кононович Пекельний звіздар»

— Та Барабаші всі такі! — каже Ладько. — Он дядько його, розказують, поїхав у Переяславі до кума в гості на Різдво. А той виставив на столі ріжних потрав і ринку з варениками. То дядько той як закричить: «Утікайте пироги — їдуть ваші вороги»! — да за тую ринку, да до себе посунув, да як почав жбурляти вареники до рота… всеньку макітру в копи вклав! А тоді голову туди застромив і підлеву з шкварками геть чисто вихлебтав. Та й не лисий.

— Ото добре ти того Барабаша запоясником чикнув! — каже Найда.

Насупився Івась.

— Та сам він порізався, — каже неохоче. — Вхопився, дурень, голіруч за лезо, а жало, як огонь!

— То ти в характерника живеш? — питає Найда.

— Угу.

— То се він тобі шаблю купив?

— Угу, — каже Івась.

— А певно, — каже Ладько, — він багатий, мов кримський хан! У нього скрізь по двору гроші закопані — й під хатою, й по кутках обійстя, і біля криниці. Ще й у печі замуровані, й коло припічка.

— А ти наче сам і бачив, як він теє закопував та замуровував! — не втерпів Івась.

— Так люде ж кажуть! До нього недужі та стражденні приїжджають із самого города Київа — й усіх він зціляє.

— Таж він гроші за теє не бере, всі знають! — каже Найда.

— А бере те, що дадуть! — заперечив Ладько. — А дають стільки, що будь-будь! Либонь, і кошовий стільки од короля жалування не має. Бо той характерник од усякої недуги лік знає.

— Що правда, то не гріх, — каже Найда. — Чорти до нього щоночі до хати злітаються і все йому розказують: яке зілля збирати, як зціляти… А він тільки орудує ними. Одному каже: полети за синєє море та принеси такої й такої трави, а другого на Литву посилає чи у Крим, де чарівні мазі роблять… О, то відьмак ще той!

Сплюнув Івась під ноги.

— Брехні, — каже, — то все! Я у його хаті ночував, то ніяких чортів не бачив. А що знає він лік од усякої хвороби, то се йому Бог теє знання дав. Бо чорти тільки шкоду роблять людям!

— Ну, не знаємо… — каже Найда. — Балакають таке!..

— Ох, дивися, — каже Ладько, — а то чорти як ЗЛЕТЯТЬСЯ!..

— А що козакові чорти! — каже Івась. — Козак і сам чорт! Он, кажуть, Богун у самісіньке пекло спустився та як дав їм там усім чосу — вони там од нього тікали, як опарені!

Хлопці перезирнулися.