Розділ «Леонід Кононович Пекельний звіздар»

— Ото начувайтеся мені! — Й до Івася: — Держи свою шаблю. Вмієш орудувати?

— Трохи.

— А де живеш?

— У характерника.

— Як звешся?

— Івась.

— А прізвисько?

— Галай.

— А той Галай, що з Наливайком колись ляхів карав, не родич тобі?

— То дід мій, — каже Івась.

Хитнув головою отаман.

— Я курінний над хлопцями-недолітками, Шостак прозиваюся. Хочеш козацькому ділу вчитися?

— Хочу.

— Он там у долині, за могилою, — показав Шостак на той берег Дніпра, — Барило щодня навчає хлопців на шаблях битися і з огневої стрільби влучати. Приходь.

— Прийду, — каже Івась.

А отаман знову зиркнув на нього.

— Ох і пошарпали тебе! — каже.

Мацнув Івась по обличчю, а з брови кров так і побігла. Взяв він землі, поплював у долоню, замісив та й заліпив тую рану.

— Нічого! — каже. — Якби один на один, то дідька лисого мене здолали б!

— Ото й молодець, — каже отаман. — А зараз ходи здоров! Та не забудь завтра до Барила заявитися.