Розділ «Частина II Передвістя»

— Заходячи, облиште сподівання… або хоча б черевики!

Ярка сміється, скеровуючи подругу до квартири. Катруся і собі тішиться — любить всякий такий розумовий бешкет. Та і Ярчина радість — фонтанує, аж піниться, наче скалатане шампанське — не може та й не хлюпнути на ближнього. Хай навіть гарячкова радість, надмірна, ну та вже яка є.

— Ну, слухай, але і затишно… як для пекла! — відзначає Катруся, роззирнувшись.

Ярка біжить навскоки, цілком несолідно, як для Вергілія.

— Дивися! Тут — кухня! Тут — ванна, сидяча, ну але… Ремонт! І пралька є!

Катруся озирається — справді… Невеличка, але чистенька квартирка, світлі паркетні дошки, нові склопакети. З усіх меблів, правда — лише бузкова канапа і ослінчик. Проте — квартира! Осібне, нехай і наймане, помешкання! І то — після років і років гуртожицької комуни, де приватність була відома лишень умоглядно! Заздрісно Катрусі, адже сама і досі утрьох з дівчатами винаймає житло… проте заздрість її межує з гордістю: аж он як піднеслася приятелька, порятована нею із пекельних безодень! Вже й не впізнати!

— За скільки сторгувала?

— Двісті! — гукає Ярка з кухні.

— Не так вже й… — супиться Катруся.

— Та дорого, дорого, знаю! — Ярка вертається з пляшкою в руках. — Але мені якраз зарплату підняли, от я і… ти цеє, звиняй, келишків під шампанське іще не придбала… Мистецтвознавці як, п’ють з гранчака?

— Тут головне — правильно тримати кисть, — серйозно сповіщає Катруся. — Давай я тобі покажу. Зійдеш за культурну.

Подруги сумлінно тренуються, і скоро кисть набирає балетної постави, а голова — веселого шуму. Ярка і далі хвалиться добрим своїм таланом: недавно на нову посаду призначили, на зустрічі кличуть, а раз так — то диви, які придбала черевики! Цілу зарплату за пару віддала, натуральні Баллі! Ну бо справді, не світити ж перед гостями облізлими шкарами з Троєщини!

Катруся ніяково щулиться: аякже, в передпокої нею облишено саме такі, з товчка, ще й пишалася ними — недорого взяла, а як сидять! — то тепер, хоч ховай подалі… А Ярка знай собі торохкоче: була в Гранд-Галереї, слід придбати костюмчика, ну бо ти знаєш — в партнерів наших око примітливе, враз оцінять що й почому…

— Чекай, — зупиняє ту споживчу ораторію Катруся. — За нову посаду ти не казала!

— А! — несподівано вщухає Ярка. — Справді.

Здивовано дивиться гостя: по розмовній гарячці — тиха така, вдоволена посмішка, лише блим! — і зникає. Таке, наче мова про любовні пригоди, стидкі та солодкі — ну точно ж не про торгові справи!

— Ну то як це сталося, розказуй! Невже розгледів упир твої таланти? Чи, радше, як то… Розкусив?

Тільки раз бачила Катруся Володимира Франка, і моментально його незлюбила. Ставши до праці в його компанії, Ярка помалу змінила своє ставлення — дедалі частіше звучали шанобливі, чи й захоплені вже інтонації; Катруся ж ніяк не могла того розторопати.

Кривиться господиня.

— Що ти так, справді… Всюди свої ігри — хоч у бізнесі, хоч де. Всяк справується, як може.