— Іди в душ, — каже Катруся.
— Води гарячої нема, — бурмоче Ярка, зариваючись під подушки.
— Ну то, — лютиться сусідка, — іди і повішайся! На тобі панчішка на зашморг!
Від такої кривди сон нарешті відступає. Ярка, розпачливо схлипнувши, б’є сусідку подушкою. Та спокійно ухиляється.
— Хочеш битися — вставай, — пропонує вона.
Ярка сідає на ліжку, похмура і розпатлана.
— Я тебе ненавиджу.
Катруся радісно киває, напинаючи другий панчішок. Як лишень вона її терпить — то дивина. Останні кілька місяців Ярку направду лихоманило — вона плакала, пиячила, пропадала ночами, але сусідка була поряд, незмінно добра й поблажлива. Вона приносила страдниці книжки та конспекти, не даючи остаточно схибнутися, а тепер оце й підробіток знайшла — і то на цілих десять баксів за день!
Правду кажучи, робота була дурнувата — стояти при вітрині в торговому центрі, зазиваючи перехожих на дегустацію якоїсь біди; люди переважно сахалися від них, як од біснуватих, а від нещирого усміху за годину-дві вже судомило щелепи. Невдячна справа, так, але ж — десять баксів! Від мами з її церковними справами давно вже немає підмоги, хіба від бабці — провізія; а людині ж і вдяганка яка, бува, потрібна, про інше вже не кажучи. На їхньому курсі всі так чи сяк підробляли: хто сортувальником на фабриці, хто — в офісі охоронцем; бува й перекладацька робота перепадала, та все ж, найбільший попит був на чорноробів. Отож, підробити на рекламній акції було чи не за щастя.
Ярка встає і вбирається, неповоротка, мов сновида. Позирає на своє примарне лице у люстерку, дістає криваво-червону помаду, за мить із примари обертаючись на голодного упиря. Катруся лишень зітхає на ці перетворення; сама ж-бо ту нежить підняла, мусила би знати. Ну та хоч би так, думає сусідка, не знаючи, звісно, що може би Ярці й проспати годилося того дня — хтозна, чи не вийшло би врешті на краще.
Рекламна агенція розташована неблизько — ген-ген, у чорта на болоті за Індустріальним мостом. Поки дівчата дістаються місця, Ярка годна уже знов закуняти, тож величезним зусиллям волі вона змушує себе обсмикнутися на порозі агенції — шкода буде, коли завернуть назад по всіх тих стражданнях.
В агенції ґвалт і рейвах: метушаться менеджери, в останній хвилині збираючи докупи зразки та листівки, непредметно репетує начальство, сновигають, мов засватані, дівчатка-зазивальниці. Ярка й Катруся знаходять собі місце попід стіночкою; метушня триває іще якусь хвильку, і зрештою виявляється, що для них двох немає місця в машині. Дорогу до робочого місця дівчата долають у кузові маленької вантажівки, примостившись, немов пташата, межи ящиків та коробок.
— Що сьогодні вихваляємо? — цікавиться Катруся.
— Щось уммм… у баночках… — відказує Ярка, запускаючи руку в ящик; тоді, діставши зразок, роздивляється уважніше. — Соки! О! Дитячий сік фе… «Феєчка».
На етикетці — маленька дівчинка з прозорими крильцями. Лукавий усміх, золоте волосся кучериками, і така на ній сукенка! Пишна, блакитна, з воланами! Ярці стає зненацька журно — чи не про таку вона мріяла, як була малою?
— «Гранат і шипшина», — повідомляє вона. — «Яблуко з медом». Затямила репертуар?
Катруся неуважно киває, намагаючись не гупнути об стіну на повороті. Ярка ж відвертається, закусивши свою криваву губу; їй знов хочеться плакати.
У торговому центрі людно — мабуть що мряка нагнала. Із тим навіть затишок сякий-такий занадився до просторих залів, мовби й покупці і обслуга — всі нарівні ховалися від негоди. Через те й на зазивальниць глядять нині поблажливо; хоч, може поблажливість та і самому товару завдячує: кольорові пляшечки сяють, немов самоцвіти, з плакатів поглядає усміхнене дитя — як його й собі не усміхнутися!
Ярка та Катруся ловлять очима молодих жінок із дітьми, кивають до них значуще. Вряди-годи та й підійде одна зі своїм дитинчам скуштувати сочку; що ж, то все на краще — онде з-за товарної стійки позирає, мов конвойний пес, невсипна діва-супервайзер. Все виглядає, осоружна, щоби наймички баглаїв не били, а ще й знімкує для звіту; не побайдикуєш із нею — бо раптом що не до смаку, то вдруге й не запросять.
Втім, із того пітбуля у фірмовому блейзері часом могла бути і користь. У хвилину попусти супервайзер Леся зізналася, що й сама зазивальницею починала, отож і вивчила кілька трюків: от скажімо, іде людина від утоми розмарена — а ти їй суворо «ідіть сюди, візьміть оце», то вона підходить і бере, не думаючи. Або іще — передусім закликати слід жінок, вони чутливі до мовного звернення; чоловіки ж зацікавляться, як привернеш їхню увагу, а по тім ігноруватимеш.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Серце гарпії» автора Соколян М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина I Вістове“ на сторінці 27. Приємного читання.