Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

На твоїй голові вінець.

Важкий.

Ти — наречена. Поруч стоїть наречений, Конрад фон Шмуц, обер-квізитор першого рангу. Рясніють стрічки, банти, мережива, золоте шиття та коштовне каміння, що робить барона схожим на причепурену жінку. Записний чепурун, манірний франт, а зовсім не залізний слуга порядку, яким ти зустріла його в «Притулку героїв».

Від нареченого пахне шавлією, клементином і лавандою на тлі зеленого лимона.

Витончена, безневинна шпажка висить на поясній портупеї.

— Хай буде союз ваш миротворящим і всеосяжним, як благословенний союз Вічного Мандрівця і Нижньої Мами, бурхливого неба і тихого болота, витоку й завершення… — бубонить старенький жрець-вінчальник.

— Хай…де-е!.. — хором озиваються запрошені гості, юрмлячись у темних нефах храму. Хор звучить двозначно.

Ліплені півні на стінах роззявляють дзьоби й відстовбурчують гребені.

Рідко розставлені свічки мерехтять у шандалах. Відкидають дивні, безглузді тіні. Через вінець твоя голова має їх дві. Через шлейф і карликів-пажів у твоєї тіні виросло довге, сегментоване черевце сколопендри й чотирнадцять ніг. Через шпагу у тіні барона з’явився чималенький, прямий як ціпок, хвіст. Конрад ворушиться і крутить хвостом, зачіпаючи середній сегмент твого черевця. Ще в баронської тіні почали проростати додаткові руки — листочки з розпуклих бруньок. Це, напевно, банти і буфи. А портупея та широкий пояс дарують «темному квізу» потрійний живіт.

Тіні гостей у нефах вражають уяву.

Щоб описати їх, треба бути трубадуром чи божевільним.

— …у війні та мирі, злочині та карі, названі та безіменні…

— Як тебе звати? — раптом запитує наречений.

— Забув моє ім’я? — смієшся ти у відповідь і раптом розумієш, що ім’я нареченого вивітрилося з пам’яті. Так століття вивітрюють камінь скелі, вкриваючи могутню твердиню виразками й віспинами. Карл, Кристофер, Коннор, Конан, Кеннет… Барон? Баронет? Граф, маркіз, есквайр?.. Квіз? Біг?! Чи взагалі гвардійський офіцер?

На хорах злітають голоси півчих, безстатевих хлопчиків, схожих на геніїв повітря. Замість весільного гімну вони співають арію Терціні з трагедії «Зоря»:

— Я жив у тіні імен. У тіні великих

Імен, немов шляхетних прапорів…

Їх блиск в очах грозою майорів…

Вінчання триває.

Тобі це навіть подобається.