Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

— Гм-м… І що, добродійко, подвигло вас на фасцинацію співробітника Всевидющого Приказу? Зауважте, несанкціоновану фасцинацію! Я слухаю.

Фасцинацією, або «заочним зачаруванням», у Трибуналі йменувалася точкова підсадка свідкам або інформаторам часток особистої мани, що формує зв’язок між вігілом (вігілою) і об’єктом фасцинації. Такі частки називають «мушками», за аналогією зі штучними родимками, улюбленою прикрасою кокеток.

«Мушка-злодійка» відкривала таємний доступ до об’єкта поза його бажанням.

Звісно, магам ніхто «злодійок» не підвішував, — ризик миттєвого викриття множився на ризик відторгнення «мушки» ревнивою маною об’єкта. Але у випадку зі звичайними людьми ця штука незмінно спрацьовувала.

— Всевидющий Приказ не квапився сповістити нас про трагедію в готелі, — коротко доповіла Анрі, розуміючи, що від переконливості доведень залежить не одна лише її кар’єра. — Наші локатори зовсім випадково засікли нехарактерно забарвлений викид мани. При першому знайомстві обер-квізитор фон Шмуц виявив недоброзичливість і відсутність доброї волі. Тому, ще до наказу про спільне розслідування, я вирішила, що в разі замовчування ним частини відомостей буде доцільно…

Крихітка-товстун пройшовся по підвіконню з кутка в куток. Обличчя його зробилося дзеркальним, немов укрилося амальгамою. Начальник думав.

«Покірную голову меч не бере, — невлад пригадалися слова вуличної пісеньки, авторство якої приписувалося великому Адальберту Меморандуму, — гарячеє олово глотку дере…»

— Чому ви, добродійко, не зняли «мушку» після наказу про співробітництво?

— Забула. А пізніше ми виявили обсервер, і… Даруйте, пане голово. Готова прийняти будь-яке стягнення. Накажете зняти незаконну фасцину?

Загаявшись із відповіддю, крихітка жестом руки підманив павучка. Видерся на спину мухоїда — це здалося вігілі символічним з огляду на тему бесіди — почухав потилицю і раптом підморгнув з грайливістю завзятого пройдисвіта.

— Ні в якому разі, голубонько. Облишити й залишити. Об’єктові не повідомляти, тримати в таємниці. У разі необхідності використати фасцину за призначенням. Із прокуратором Цимбалом я домовлюся, не турбуйтеся. Тепер наказую: марш спати! Без заперечень. Бліденька ти, голубонько, як сама знаєш хто… Іди спати, а я піду працювати й тобі заздрити! Не поминай лихого!

Верхи на восьминогому скакуні він гайнув за вікно.

Незабаром почувся тупіт копит і рипіння коліс карети.

Перш ніж іти додому виконувати наказ, Анрі спалила на транс-лампадці копію рапорту. Було ясно, що серед різномастих королів, що чекають на її начальника, виявиться й король чирвовий — схожий на мавпочку хитрун Вільгельм Цимбал, прокуратор Всевидющого Приказу.

Агов, Мантикоро! Чи не хочеться тобі побувати у світському товаристві, куди їздить ночами безпосередній твій начальник?

Ні.

Анітрохи не хочеться.

…Ти спиш.

Ти стоїш перед вінчальним вівтарем у храмі Добряги Сусуна. На тобі світло-кремова сукня, вишита перлами, схожими на зуби боса Месропа. Ліф зашнуровано хрест-навхрест рубіновими «косами» із вплетеною ниткою, аспідно-чорною. Шнурівка нагадує очі Гіббуса, твого улюбленого віслюка, у хвилини небезпеки. Пишна подовжена спідниця переходить в збірчастий шлейф. Шлейф не нагадує нічого.

Його тримають шість карликів-пажів з восковими, ляльковими личками.