Розділ «Том перший РЕТТІЯ»

Люди ніколи не воювали на території Чуриха. Місцеве населення за століття притерпілося до моторошних сусідів, звикло і навіть — о часи! О звичаї! — стверджувало, що краще жити поруч із замком некромантів і не платити ніяких податків, ніж… Ну, самі розумієте. Армії суміжних держав не вдиралися в Чуриську долину, кидаючи виклик трибаштовому драконові. Втім, тутешні добродії-некроманти, вибираючись за кордон, у Реттію, Малабрію, Верхній Йо чи Південний Анхуес, теж здебільшого поводилися благопристойно, дотримуючись законів і правил. Рабів купували на ринках, незайманих дівчат — у батьків, платячи дзвінкою монетою; інгредієнти для настоянок — в аптекарів.

На цвинтарі без дозволу влади не заходили.

Конфлікти, як не дивно, виникали рідко. Здебільшого, через результати чуриських експериментів. Результати, вони законів не дотримуються, і клепки в них ні на гріш. Залізе такий результат до гробниці Сен-Сен, лякаючи чесних прочан, або втече в трясовини Майтрака, де сили зла панують неподільно, і ось тобі й на — готовий Майтракський людожер. От за відсутність пильності Чурих і громили.

Погроми з виховною метою влаштовували зазвичай бойові маги тронів.

Останнім у Чурих ходив Просперо Кольраун, прихильник радикальних рішень, знісши до Нижньої Мами одну вежу із трьох. Тепер її доводилося регулярно відновлювати, бо заклята магом Вежа Таїнств самозруйновувалася із четверга на п’ятницю.

Але це не зупиняло майстрів Високої Науки, які бажали попрацювати в лабораторіях Чуриха. Сюди їхали найкращі вербувальники, здатні підняти й «наносити» за ніч до двох дюжин мерців. Сюди прагли найдосвідченіші розверзачі могил. Сюди тяглися душею й тілом майстри столовертіння, умільці викликати з безодні духів і допитувати з тортурами. Вітали — фахівці з життєвої сили та її примусового перерозподілу — облюбували місцеві полігони для пошуку нових форм віталізації. Тут жили видатні некрологи, здатні двома-трьома майстерними фразами, написаними на «кислому воску», віддалити або наблизити мить загибелі. Багато чарівників з дипломами і дисертатами готові були віддати дідівські артефакти за право стажування в Чуриху.

Найвища Рада некромантів Чуриха приймала далеко не всіх, що лише породжувало нездоровий ажіотаж. Але мало хто зі звичайних людей ризикував звертатися по протекцію чи допомогу до тутешньої Ради…

LIBER II

ГЕНРІЄТТА КУКІЛЬ,

ВІГІЛА ТИХОГО ТРИБУНАЛУ

CAPUT VI

«ВСІ МИ МАГИ, ЧАКЛУНИ, МАНУ ХОЧЕМ МАТИ, А ЯК ДІЙДЕ ДО МАНИ — ШАСТЬ У СОЛОМУ СПАТИ…»

Ніколи не зчитуйте залишкові еманаури з ушкоджених записів. Особливо під час місячних нездужань. Якщо ви маг, ви зрозумієте. Якщо жінка — поспівчуваєте. Якщо не маг і не жінка — то повірте вже, вельмишановний пане, на слово.

Анрі стисла долонями скроні.

Дятел мігрені довбав голову, шукаючи смачну личинку.

Тварюка перната.

Добре, що квіз — цим прізвиськом Тихий Трибунал мстився співробітникам Всевидющого Приказу за образливих вігів! — пішов годину тому. Барон — чоловік приємний у всіх відношеннях, і навіть занудність його не псує. А кутик рота в нього смикається дуже привабливо, щоб не сказати мужньо, кличучи до жагучих поцілунків. Але виявляти слабкість при залізному кавалері було б поганим тоном, з урахуванням вічної конкуренції відомств. Квізу самому хоч вовком вий. Втрата племінника — це вам, добродії, не мігрень недужої вігіли.

Схоже, суворий барон любив юнака…

Такі люблять, застебнувши мундир на всі ґудзики. Інакше соромляться.

Бажаючи відволіктися, Анрі встала й підійшла до вікна. Розсунула штори, взяла кубок з водою, куди вдень висадила рожевий паросток, щеплений скалкою слідової мани. Вода в келиху зацвіла, густо позеленіла; у ній плавали три здохлі мухи, що, поза сумнівом, було доброю прикметою. Вже в чому-в чому, а в прикметах Генрієтта Кукіль, яка блискуче закінчила факультет загальної мантики Реттійського Універмагу, тямила. Паросток висаджувався на зростаючий Місяць у Ножицях, у момент узгодження особистої та суспільної інтуїції, що обіцяло підтримку в слідстві. Кора в основі розтріскалася, вектори убування проросли білястими корінцями не лише на місці зрізу, а й на стебельці.