Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Я кохаю тебе, як лиш жертва уміє кохати.

Я всотала тебе з поцілунком, ти мій апогей.

Я лежу і стікаю душею на літепло м'яти.

«У світі моєму лиш ти не належиш мені…»

У світі моєму лиш ти не належиш мені.

Шафранові крильця маленьких обпалених бабок —

То наші листи. Подзвони. Не забудь. Вихідні.

Хвороба сумління. Я хочу в палац — хоч над ранок.

Бароко. Не нам ця симетрія, ці дзеркала.

Ці юні тюльпани — химерні, вибагливі, спраглі…

Та жінка солодка не мала тебе, хоч могла.

А жінка гіркіша — о як тебе, вершнику, прагла…

І що тепер кара — як катові смерть а чи плід —

Крізь колір металу, крізь присмак металу рудого?

Я твій помаранч. Я у собі відстоюю світ,

Щоб ти його пив, просто з тіла мого, ні для кого.

Хоч хто мені ти — недовершений Пігмаліон?

Творіння твоє підгодовують юрми сукубів.

Я чиста, як ангел, якому намарився сон

Про перший цілунок в його недоторкані губи.