Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Ти вів мене мовчки, щасливу, від краю до краю.

Від краю любові — до іншого краю любові.

А потім квапливі й розгублені тихі обійми

Й ожина жаги, майже крадена, сива і синя…

…Я хочу просити: давай ми удвох постаріємо,

Давай ми зачнемо — непоспіхом — гарного сина…

«Пронеси мене в дім свій найменший…»

Пронеси мене в дім свій найменший пилиною сірою.

День наш довший ніж рік — пам'ятаєш? — трави на піску.

Я чекаю на тебе, я хочу, я мушу, я вірую,

Я вступаю у віру, як огир — у бистру ріку.

Парадигма повернень і кроки твої нашорошені.

Густо ятрена рана — любов, забуття, круговерть.

Насторожені очі і губи твої запорошені.

Пронеси мене в дім, пронеси мене в рай — бо у смерть.

Я твоя найдрібніша, твоя зачарована тишею.

Дощ по стулках стікає — а мушля живе і живе.

Жовтий морок води поглинає, я голосом вишию

Мокре тіло твоє, що по білому морю пливе.

«Тривимірний простір обіймів — і жінка-клепсидра…»