Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Оселі — як зерна посіяних вітром трав,

Що кличуть тебе прорости, забуяти, доспіти,

Щоб хтось перехожий твій плід терпкуватий зірвав,

Во ім'я всеблагості простору міста і літа.

Хтось цілком суєтний, можливо, якийсь відчайдух,

Якому далекий твій досвід всередині міту, —

Та й він, вже не вільний від тебе, напружує слух,

Хапаючи згустки відлуння в околицях світу.

«Пилюка із довгого шляху на тілі — мов грим…»

Пилюка із довгого шляху на тілі — мов грим,

І сонце — покрите емаллю, гладеньке і чорне.

Затемнення. Глум пережитостей. Звуки валторни —

І жінка, в яку нетерпляче закоханий мім,

Як підліток-принц в шатах кольору ранку вповні.

Любов-коломбіна вдивляється в липи, як в лиця.

Завихрення квітів. Затемнення сонця. Лисиця

Печаль куртуазну вишіптує стиха мені.

І похапцем хтось розгортає шапіто старе,

В'язке, мов в'язниця, — й, оговтавшись, лисів полює.

Я тричі по три намалюю тебе, намалюю,