Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Як зморшку при оці, яка — непомічена — вмре.

«Ми польовані. Ми намальовані в полі охрою…»

Ми польовані. Ми намальовані в полі охрою,

Ми охриплі до болю у грудях, бо ми міражі.

Я належу тобі не любов'ю, а вірою злою,

Що вмиратимем разом, у мові здійсненні й чужі.

Або краще не так. Сотворивши в собі сотвориме,

Ми пірнаємо в трави, стережені нашим теплом.

І відлунюють кинуті пращами пращурів рими,

Що поєднують кров із любов'ю, і тіло — із тлом.

«Ти мій дощ, ти коханець рослин…»

Ти мій дощ, ти коханець рослин, ти суворий хлопчак.

У сувоях сезонів — пилюка, що пахне жінками.

Ти стікаєш по тілу — отак, наче вперше, отак,

Як полюють на ловах — де зброя, і кров, і рани.

Сокровенне моє, епілепсія вітру між крон,

Ти мій князь, ти мій лев, що в агонії знищує цноту,

Вавилонська блудниця, що будує новий Вавилон,

Я стаю тобі сарна, ти на мене полюєш достоту,

Як полюють птахів, зауваживши колір очей,