Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Гори аж кишать від слів і змій.

Отруївшись, не здобудеш Трою.

Брате мій, якщо вбиваєш, вмій

Бути, убиваючи, собою.

«Я кентавр із епохи кентаврів. Чи чуєш литаври?..»

Я кентавр із епохи кентаврів. Чи чуєш литаври?

То вітають мене, наче справді мене, наче справді…

І патриції, й люд, й навздогін приготовані лаври,

І колони, і коні — по битві, по втомі, по зраді.

Я обсмоктую голос — не мій, надто змінений болем,

Але ж хто коли чув, як на волі співають кентаври?

Я кентавр у полоні. З тавром… О неволе, неволе!

Чи дозволиш умерти, коли відголосять литаври?

«Мовчатиму, бо в цьому світі хто ми…»

Мовчатиму, бо в цьому світі хто ми —

Раби богів — а чи боги рабів?

Овідій повертається у Томи,

Затамувавши втому у собі.

У небі — день. Гуляє хитавиця.

Є розкіш ран, які лікує час.