Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Сирени плачуть, стогне Одіссей,

Бо вже йому не вільно бути паном.

І стугонить натуга, ніби рана:

Єдиний раз послухати — і все…

Єдиний раз умерти — і навік:

Зламати простір, заблукати в ньому.

Змандрований і дивний чоловік,

Що двадцять літ вертається додому…

Є тільки щось, не назване йому,

Як сокровенні для дитини речі.

Сирени… Морок моря… То кому

Накине Пенелопа плащ на плечі?

«Шлях мій до тебе є довшим, ніж…»

Шлях мій до тебе є довшим, ніж шлях птаха над Колізеєм,

Де мармур ховає магму в горішані ядра статуй.

Читай мої губи, як книгу, і засинай із нею.

Ми тільки химерні люди. Я мрію тебе кохати.

Стояли разом два дерева — прощались, сиділи, мчали…

Побілені до Великодня, тремтіли у них коліна.

Усе, що мені належало, глибока моя печале, —