Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Я тектиму із кров'ю в тобі, але ти не суди.

Так покутують вирок, і посаг, і борг. Суламіта —

Уселенська печаль із надтятих душею судин.

Я спокутую все, навіть більше, ніж можу і мушу,

Як данайські дари або ж дивні оази пустель…

Я кохаю тебе. То від щастя я вигризу душу,

Щоб не вила в розпуці на місяць… А решта — пусте…

Це ж не золота жили, не ігри з життям в Ельдорадо,

Це всього лиш любов, безпросвітна, як небо нічне.

Я кохаю тебе. І сьогодні я виберу зраду.

То чого ж ти, скажи, не пускаєш вмирати мене?

«Смирення хаос, почуттів гармидер…»

Смирення хаос, почуттів гармидер

Сто років тому упіймав би нас.

Ти був мені один-єдиний вітер,

Що в надрах снів притулками почавсь.

Стояла ніч і тихо сутеніла,

І я була єдина, як печать.

І чорна згуба іскрами синіла,

Бо так над лісом крилами кричать.