Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Бредеш — і з торбини по краплі розхлюпуєш сіль —

Єдину надію потопом надтятої суші.

Скорочую відстань, та ти мене, мабуть, минеш,

Як вітер минає пустелю — то тиху, то спраглу…

Люблю тебе, рідний, — тобі осіянна, і все ж

Тамую любов, щоб не відав, як я тебе прагла…

«За стільки років — тільки два листи…»

За стільки років — тільки два листи

Із голосами, що належать мертвим.

Я ж ящіркою був, і я не встиг

Підвалини долонями підперти.

Жага опівдні западала в кров.

Були дві жінки, і обидві — грона.

Солодкість їх п'янила, як любов.

А та, що третя, — тиха й безборонна.

Опівдні бджоли падали на віск.

І камінь був розхристано-гарячим.

А третій жінці бракувало сліз,

Тож я її — удруге — не побачив.

Вона пішла — і зникла назавжди