Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Віруй, що бог, як вершник, спішиться раптом.

Стане на попіл босим. Дівчина встане.

І заридає кров'ю посліпла варта.

Дим вознесеться в небо — і там розтане.

«Я сьома сама. Наді мною — світила світів…»

Я сьома сама. Наді мною — світила світів.

І краплі дощу — не зупинені і недожиті.

Я стигла, як магма, і я випромінюю спів,

Розмірено й вільно читаючи знаки санскритів.

У мовах таємних — порожня, як дар, голизна,

Жага кришталева присутності, ніби печалі.

Я сьома сама, а по сьомій ввірветься струна —

І трісне плато, як розгорнуте тіло скрижалей.

«Скорочую вічність між нами на тричі по три…»

Скорочую вічність між нами на тричі по три.

Багаття під ранок поволі освітлює плечі.

І знаю, що в полі судомної тої пори

Не буде ні Бога, ні птаха з очима Предтечі.

Тому — перехрестя. Я вірю, що ти — звідусіль

Прийдеш, щоб ступити на землю, роздерту на душі.