Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Я стрінусь тобі, об сузір'я долоні обдерши,

Наповнивши пальці небесним густим молоком.

Бо значення слів ні тобі, ні мені не відомі.

Ідемо повз світ, мовчазні хіроманти доріг.

А потім, вві сні, ми з тобою зустрінемось в домі,

Який ти в мені розбудив — а дожити не зміг.

«Зіграємо в партію долі, де чорне і біле…»

Зіграємо в партію долі, де чорне і біле.

Ти будеш король на останній для себе межі,

Подібній до смерті. Дорога пряма і безтіла.

На матових шахах від смерку лежать вітражі.

Поділено навпіл повітря — для дня і для ночі…

Без права на подих прокинуся — і не засну.

На двох циферблатах — тривання, якого не хочу,

А стрілка хвилинна по колу вертає весну.

То вліво, то вправо — то чорним, то білим шляхами…

І що там під снігом, і що, коли снігу нема?

Нам чорним по білому — легше, світліше до храму…

Та біле згортає із дошки вода, як пітьма…

«Наглядати, збиваючи з квітів пилок…»