Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Безшелесно, і м'яко, і тьмяно. Сезон застигання.

Влада меж, як ріка: повновода, примхлива і мстива.

На околицях щастя торгують сухими квітами.

Це зима чи зомлілість? На осіннє чекання дива

Накладається втома, безмежна, як в паралітика.

«Ти не любиш мене, ти мене не полюбиш удруге…»

Ти не любиш мене, ти мене не полюбиш удруге.

Не промовивши «так», не наважишся кинути «ні».

Не коханий, не ворог, що вчасно не названий другом,

Не остання бджола на прозорій від воску стерні.

Випадкова вона — вдалині, ще зникає у білім,

Має в серці не мед, тільки повні човни гіркоти…

Я любила тебе тільки трохи, бо більше не сміла.

Я любитиму знову, та то уже будеш не ти.

«Постарію на тиждень. Сутінь зрадять…»

Постарію на тиждень. Сутінь зрадять

Важкі глибокі тіні під очима.

Прийми мене у серце, Бога ради,

Як сірого від втоми пілігрима.

Єрусалим дощів та імітацій —