Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Вологі цвинтарні плити — то мох, то мармур.

Лаштунки ілюзій. Бо що тут кому до слави?

Тут коштує камінь. А вічність — уже задармо.

Нависли хрести над часом. Буває й гірше.

Жилося по-людськи — і легко було вмирати.

По метру на брата (рядки безконечних віршів).

Визискують царства тіням цвинтарні ґрати.

Прийди і помилуй. Прийди і помилуй знову.

Тут добрі і мудрі. Або: ми усі тут люди.

Прийди і помилуй. Мертвим відняло мову.

Прийди і помилуй. Камінь запав у груди.

«Ген криниця стара. На цямринні, від моху глухому…»

Ген криниця стара. На цямринні, від моху глухому,

Потойбічне пташа зазирає у воду глибоку,

Ніби хоче вернутись у своє позасвіття, додому,

Та бракує йому розуміння останнього кроку.

Тут шляхи несусвітні. Усе, що не вигадав, втратиш.

Тронна зала трави вже суха, і від того порожня.

Я приходжу сюди після кожної першої страти.

Тут дозволено знати. А жити… А жити не можна.