Розділ «Маріанна Кіяновська ДО ЕР. Вибране»

Я тобі крихта із крихт — і сокрихта з усім.

Хто тебе любить, як я, — безнадійно і просто?

Небо крізь око росте і глибоким стає.

Серце — горить. І лишається раптом, як постом,

Кров'ю і потом, і медом, і воском, і — є.

«Львів — стоколісний ліс. А ти — прозорий звір…»

Львів — стоколісний ліс. А ти — прозорий звір.

Вечірньої пори вступивши в срібло броду,

Прикинься солов'єм і тишу перевір,

Зійди з гори відлунь — і випий мертву воду.

Хай тінню зацвіте тройзілля у яру,

На світлій голизні — як голос на папері.

Лиш не полюй мене, якщо я перша вмру:

Я теж плачу ціну за привідкриті двері.

«Прийму тебе, врятую, збережу…»

Прийму тебе, врятую, збережу,

Але зберігши, більше не згадаю.

Так голосом намацують межу —

Небоголосу, треносну. Звикаю

Я почуттям не вірити у дні,