Розділ «Валдарра»

Невдовзі хлопець, який і далі мало що розумів у розмові своїх господарів, спожив стільки їжі й питва, що йому стало вже, власне, байдуже. Та Йован таки згадав про свою обіцянку розказати йому про блакитних і зелених. Як виявилося, то були дві спілки учасників перегонів на квадриґах. Зелені були факцією влади, а блакитні — народу, точніше, заможних купців. Та факція, яка перемагала на перегонах, діставала можливість змінити закони — зокрема, податкові правила — на свою користь. Анджа все каяк не міг збагнути, як це коні можуть вирішувати долю держави. «Краще вже коні, — тоскно мовив Юстин, — їм принаймні байдуже, яким буде ввізне мито цього року!»

Наступні перегони були заплановані на позавтра і, як Анджа зрозумів, Йован з Юстином покладали на них великі надії. Втім, навіть якщо виграють зелені, в місті буде гульба і культурні розваги — гетери, міми і всілякі ігрища.

Гетери. Анджа раптом згадав щось важливе.

— А не підкажете, — поцікавився він. — Гетери — це що таке? Це такі гарні жінки, які грають на е-е-е, гетарах?

Юстин заледве не похлинувся ракі.

— Ну-у, на гітарах теж. Грають, — ошелешено мовив він. — А що?

— Я тут зустрів одну. Гарна така чорнявка. На ймення Теодора. Сказала, що вона — майбутня імператриця. У вас що, таке часто трапляється?

Юстин і Йован перезирнулись.

— Та ні. Але це ж Теодора, — мовив Йован. — А що, ото був би номер!

Юстин і Йован тут-таки заходилися мрійливо обговорювати можливі зміни до законодавства, втілені за сприяння гетери-імператриці. Зокрема, чомусь передбачалося, що вхід до гінекеїв стане загальнодоступним, зате платним.

— А, е-е-е, велика септима — це що? — раптом запитав Анджа.

— Це не «що». Це «коли», — виправила його Євдокія. — Це десь приблизно, — вона прислухалася. — Зараз.

— Ой, — сказав Анджа, підхоплюючись. — Даруйте, я мушу бігти.

— Це ще куди? — здивувався Йован.

— До тої, е-е-е, імператриці. Вона сказала, їй може знадобитися моя допомога.

— Це ж цікаво, яка? — скептично гмукнув Юстин. — Гітару тримати?

— Ну, раз таке діло, — заусміхався Йован, — то біжи. Приходь завтра — в мене буде для тебе робота перед тими перегонами. І розкажеш, чого від тебе хотіла наша майбутня імператриця!

Анджа пообіцяв прийти завтра не пізніше великої квінти — якби-то ще знати, що воно таке! — і поспішив до підніжжя Білої Вежі, де йому призначила зустріч Теодора. На Анджине щастя, всі валдарці без винятку знали, де це, тож блукав він не надто довго, тобто, Теодора ще не встигла втратити надію дочекатися молодого рабантця.

— О, ну нарешті, — обурено сказала вона, поправляючи смугасту сукню невловним Граційним рухом. — А що це ти зробив з собою? Помився? От лихо! Ну нічого, цьому можна буде зарадити...

Анджа лише приголомшено хитнув головою. Це місто мало якусь свою незбагненну логіку. А може, не мало жодної. І схоже, не надто тим переймалося.