Розділ «Валдарра»

Юстин кивнув.

— Як накажеш, пане. Тільки давай уже, забирайся! Роботи до біса, а ми тут ляси точимо!

Той лише трагічно зітхнув і, нарікаючи на недоліки рабовласництва, вийшов з майстерні. Юстин повернувся до Анджі.

— Ти, хлопче, не зважай на нього. Мені насправді належить половина цього ергастірія, от тільки на рабську працю немає податків, так що доводиться поки що зносити йованівський поглум. Ну нічого, наступного року ми його рабом запишемо, ось тоді йому й ткнеться... Гаразд, — Юстин зміряв Анджу скептичним поглядом. — На клейма? Можна і на клейма...

На Анджин подив, робота «на клеймах» полягала в акуратному затиранні клейм на руків'ях ножів. Як пояснив йому Юстин, дешевше було привезти партію ножів з Фінікеї в обхід октави — ввізного мита, — аніж виробляти їх тут. Отож, ножі провозили контрабандою, а потім просто затирали виробничі клейма і ставили свої.

Усе це здавалося Анджі аж занадто складним — наяди над дверима в майстерню, несправжні раби, несправжні клейма... В його світі все було справжнім, тобто, по-справжньому брудним і потворним. Валдарра видавалася йому дивовижною грою; такої гри не хотілося уривати, не дійшовши краю, і Анджа сподівався, що в нього ще є час... поки що є.

«Не бійтеся тих, хто не схожий на вас. Зустріч з чужим, незвичним — шанс краще зрозуміти світ, та і, власне, себе самого. Доки ви не бачили моря, ви не знали, що ваше око здатне розрізнити всю безліч його відтінків і настроїв; доки ви не чули музики, ви не знали, яке задоволення може принести гармонія співзвуч. Доки ви не зустрінете того, хто не схожий на вас, ви не дізнаєтесь, ким ви є насправді.

Що різноманітнішим є ваш світ, то повнішим, насиченішим буде ваше життя. Не прагніть усталеності — вона прийде сама, як завмирає маятник, зуживши силу поштовху, як затихає звук, тонучи в тиші. Не зваблюйтесь рівновагою — одній людині так чи так не досягти її, для цього потрібні ваші прагнення і бажання іншого, не схожого на вас, які зрештою урівноважать одне одного.

Інший не може бути незбагненно чужим, адже між людьми насправді більше спільного, ніж відмінного. Він — той, ким ви могли би бути, якби доля склалася інакше. Прислухайтесь, і ви впізнаєте в чужинці відлуння ваших власних мрій і спогадів. Не бійтеся їх, як не варто боятися себе самого — скорботного раба і всевладного пана».

— Вони призначили перегони на позавтра! — радісно виголосив Йован, повернувшись надвечір із ринку. — Попри цю дурнувату облогу! Будуть єпарх із логофетами, а імператор навіть виставляє свою квадригу!

Похмурий Юстин лише стенув плечима.

— То й що? Хай хоч сам туди впряжеться... Я не йду.

— А, ти й досі не можеш вибачити йому ті три номісми, які програв на останніх перегонах! — зловтішно мовив крамар. — То не треба було ставити на тих кульгавих зелених шкап!

— Пане Йоване, — поцікавився Анджа, відкладаючи чергового ножа та протираючи очі, які сльозилися від їдкого диму з груби. — То, може, ви все ж таки розкажете, що у вас зелені та сині не поділили?

Юстин зміряв його приголомшеним поглядом.

— Звідки, ти кажеш, він узявся?

— Еге, справді, — кивнув Йован, — я ж тебе не попередив. Ти, хлопче, наступного разу просто мовчи. Бо ж не всі ставляться до рабантців з таким же розумінням, як... е-е-е... інші рабантці. Надто ж тепер. Бачив тих недоумків за стіною? Заступили нам гавань, перепинили торгівлю, та й узагалі, ганьба. Що про нас сусіди скажуть?!

Анджа гмукнув зневірено.

— Ну, вони, взагалі-то, намагаються це місто завоювати, якщо ви не помітили.

Юстин і Йован зловтішно розсміялись.