Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Це світ богів? — спитала його Рутенія, та у відповідь Добровін лише засміявся.

Але вона й досі не могла зрозуміти, як відьмак може працювати поза Явою, адже вихід за її межі означає можливість зміни законів світобудови. Поки ці думки крутилися в голові у відьми, Золота вийшов із кола і став намотувати на руки густий трав’яний дим. Невдовзі навколо кожної висіло по темній невагомій кулі. Зільник оточив усіх димними колами, не забувши й про себе, витяг з-за пояса справжній металевий ланцюг, кинув його Бітові і сказав:

— Зараз я буду читати замовляння, а ти в цей час мусиш його рвати.

— Та я його однією лівою!

— Рви!

Віт вхопив цеп і легенько шарпонув. Залізо не піддалося. Він почав рвати з усієї сили, аж почервонів. А Золота промовляв:

Є сили, і на кожну силу є сила ще більша!

Як не можна зараз порвати цього ланцюга,

Так і не можна буде відірвати нас один від одного!

Тієї ж миті ланцюг вирвався з чугайстрових рук, піднявся в повітрі, засяяв жовтим і зник. Зачарований Віт все ще стискав руки, коли зільник повідомив, що зараз буде боляче. Рутенія не встигла зібратися, коло диму, що обвивало її стан, раптом стиснуло живота. Золота лише прошепотів: «Не бійтеся, так треба…» — і кільце увійшло в тіло. Різкий біль розрізав навпіл, неначе хтось рубонув мечем. Ноги не витримали — всі попадали. Бось застогнав, Віт вилаявся, Золота з Рутенією терпіли мовчки. Згодом прийшло почуття дивовижної легкості.

— Ось і все! Ми навіки разом! — вимовив Золота. — Ми…

Та він не встиг доказати, бо в кімнату увірвався Добровін.

— Що тут відбувається?! — сердито вигукнув він. — Що ви з собою робите? — руки його тряслися.

— Та це… ми тут… — почав було виправдовуватися Золота.

— Та я бачу, що ви тут! — Добровін раптом замовк, потім озирнувся і заплющив очі.

Коли ж він їх відкрив, то вже замість люті в них світилася усмішка. Відьмак вже не сердився. Та все ж для годиться вичитав Золоту з Рутенією — за те, що не повідомили його.

— Біль був? — спитав він.

— Еге ж, — скривилася від спогадів Рутенія. — Трохи був…

— А якби сказали мені — показав би, як уникнути! — Про себе пробурчав: «Розум є, а думати — не навчилися!». Глянувши вдавано сердито, він повів всіх за собою — відправляти чугайстра у гори.

Рутенія чекала чогось яскравого і величного, та відьмак вивів усіх за межі міста і обмежився вогняним колом у повітрі.