Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Та я знаю одне… Ваші злодіяння… не зійдуть… вам… просто так… Є вища сила… є доля… вона покарає вас. А я проклинаю вас… і ваші темні діла… і ваші цілі… Не буде вам спокою… ні в Яві, ні в Наві… І ще одне…

Хто й зна, звідки у нього взялися сили, та він раптом випростався, забувши про біль, і на повен голос виголосив прокляття. Чорний не встиг його зупинити — він теж не чекав такого. Борислав же скоромовкою виголосив:

В лісі росло дерево,

убирало си в кору, в лист, у цвіт.

Стяли його.

Як не має воно тепер сили рости,

цвісти,

так не майте всі мої вороги сили жити,

води пити, їжі їсти!

Аби ви так щезли, пропали,

як пропадає сіль від води

і віск від вогню!

Один з вояків не стримався, розмахнувся сокирою і одним махом відтяв Бориславу голову.

Чорний зірвався з місця:

— Що ти наробив! Потворо!

— Та я чого? Він же проклинав…

— Ти дурисвіт! Дурень! Віслючий син! Ти дав силу прокляттю! Ти дав йому силу-у-у-у! — з диким криком Чорний направив на воїна свою палицю. За мить тільки чорний попіл впав на землю.

— Приготуйте Борислава до треби! Може, хоч мертвий він щось скаже…

Ті слухняно й налякано кинулися виконувати наказ.

Вони знали, що слід робити. Тіло роздягнули, поруч знайшовся великий камінь, що міг слугувати капищем. Перенісши Борислава на цей камінь, вони мовчки стали поруч. Чорний наблизився до каменя і став перед ним на коліна: