Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

Їхні ноги самі повернули назад. Поки ті йшли, Добровін звернувся до відьми:

— Книга?

— В мене. Але Золота у них.

— Так, так, так… — задумався відьмак. — Самі вони мені нічого не скажуть…

Він витягнув уперед руку і зашепотів:

Як пальці мої підкоряються мені,

Так і ви моєї влади позбутись не можете!

Як руки і ноги — слуги мої,

Так і ви — мої вірні раби!

Ви правду скажіть, і себе відпустіть,

А кривду хто скаже — навіки у землю поляже!

Чаклунів затрясло і кинуло на землю. Вони забилися в корчах, захрипіли.

— Що з ними? — підступив Боримисл.

— Ахруман не дурний. Він закляв їх. І зараз ми дізнаємося, чиє закляття сильніше… Кажіть! Де Золота?

— Він… Ми не зна… — хрипнув один.

— Ми… Він там… — шепотів крізь зуби другий.

— Жертва… Жертовний камінь… — харчав собакоголовий. — Відпусти…

— Кажи до кінця! — гримнув Добровін, схилившись над песиголовцем.

— Ми… мали його… принести у жертву… Спалити… Щоб відкрити прохід… Треба Книга… Відпусти!

— Навіщо Книга?