Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Він хоче брати її силу…

— Так. Русана ж…

— Вона Дзеркало, — сказала Рутенія. — Боримисл розповідав…

— Цей дар у Русани від сплаву сил її матері і Діви. Я розкажу, як це сталося, пізніше. А ще Русана може вільно пересуватися в обох світах. У Яві і Наві. Можливо, саме це й цікаво Воронові? Дізнаємося завтра, коли читатимемо Книгу. — Добровін поклав долоню на Книгу, яку щойно йому передала Рутенія.

— Чому пізніше? Треба зараз… — скочив на ноги злидень, і захитався від утоми.

— От тому й завтра. Ми виснажені. Тому спати, спати, спа-а-а-ти… — позіхнув Добровін, і як сидів, так і заснув.

Рутенія торкнулася пальцями Золотиного лоба, нахилилася й ніжно поцілувала. Потім схилилася над вухом:

— Я не казала тобі… Ти потрібен мені, як повітря, як вода, як сонце. Знайди шлях назад, до мене.

Вона схилила голову йому на груди й заснула, не випускаючи руки.

Прокинулась Рутенія від шелесту паперу. Це Добровін зосереджено гортав сторінки Книги Невір-землі. Лише коли Рута підійшла впритул, він відірвав погляд від аркушів й зиркнув на неї.

— Холодно?

— Так.

— А я зачитався й забув про вогонь.

— Ти читай, я зараз.

— Може, розбудимо когось?

— Ні, хай сплять. А я заразом і зігріюсь.

Добровін неуважно кивнув і знову занурився у текст. Пальці його нервово стискали оправу. Рутенія хвильку постояла і вийшла надвір.

Легені вкололо морозне повітря, в очі вдарило світло. Вона примружилась і раптом зірвалася з місця. Ноги м’яко вгрузали в сніг, в обличчя летіли тверді сніжинки. До відьми прийшло чисте й легке відчуття: вона живе. Вона відчуває холод, бачить сніг, може грузнути в заметах і вибиратися з них, у взуття може набитися сніг, і ноги можуть замерзнути, і їх можна буде потім розтерти і наставити до вогню, й вони зігріються, й стане тепло, і прийде спокій…

За требищем вона знайшла дрова й сокиру. Взялася руками за вкрите снігом сокирище, поставила колоду сторчма, щосили вдарила. Потім ще, ще, і ще — дровиняки розліталися навсібіч, вгрузали в сніг, вона діставала їх змерзлими руками — ставало тепло. Набравши повний оберемок дрів, занесла до требища й розвела вогонь.

Від гуркоту усі нарешті прокинулися й одразу кинулись до вогню грітися.