Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Книга!

— Та кажу ж, немає її. Спалили. Щоб не дісталася нікому!

Сяйво наближалося.

Поле знову всіяли Чорні Вершники.

— А що за спиною? У мішку?

— Їжа. Іще багато чого, що тебе не обходить!

— Покажи!

— Сам спробуй подивитися! Познайомишся з моєю сокирою…

— Подивись на своїх друзів, дурепо! Що думаєш, зараз з ними зроблять? Книгу! Негайно! — крикнув він і кинувся до відьми.

З голови його спав каптур, і чорна собача морда опинилася коло її обличчя.

— Песиголовець! — зойкнула вона. — То ви існуєте?

Сяйво наближалось.

— Припини теревені! Твої друзі зараз помруть, а ти розважаєшся?

Він затнувся, бо його Вихор розчинився в повітрі. Те саме сталося з Вихорами двох інших відьмаків. Вони розгублено перезиралися, а тоді глянули на схід.

Зірка падала з неба. Сяйво розливалося навкруги, лишаючи за зіркою світлий слід. Загуло, повіяло теплом, потім пахнуло жаром.

Чорні відьмаки стали поруч і почали плести закляття. Зірка падала донизу, на їхнє військо, на них самих…

— Перун! Перун на небесній колісниці! — пронеслося рядами воїнів.

— Світовид!

— Сварог!

— Це ж сам Миха-воїн!