Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

Ворон зайшовся сміхом. Він сміявся довго і з насолодою. Сміявся голосно і люто. На мить він повернувся спиною до двох закутаних у чорне постатей. Круг них засяяло світло, роздався гучний ляскіт, і вони зникли. На їхньому місці опинився оповитий сяйвом Добровін.

— Де вони? — вереснув Ворон. — Де русалка і Дзеркало?

— Немає! — розвів руками Добровін і розчинився у повітрі.

Наостанок він двічі махнув рукою, і навколо Ворона загорілося вогняне кільце. Яр побіг геть із зали, скликаючи варту і бойових відьмаків.

16

В центрі зали, опираючись на ціпок із вирізьбленою собачою головою, стояла чорна постать. Рутенія згадала: це у нього з-під носа вона викрала чугайстра.

Постать заговорила, і Рутенія впевнилась у своїй здогадці. Давно забутий, шиплячий уїдливий голос:

— Думали, так просто можна забрати Книгу? Вдертися до замку Чорного Ворона й покинути його безкарно, ще й зі здобиччю?

Він розкинув руки й зашепотів. Чорна пляма розповзлася під його ногами, захоплюючи все нові і нові клапті підлоги. І все, чого пляма торкалася, кричало. Книги верещали, шафи скрипіли і гуділи…

Для чорного, для червоного, на смерть і на кров

Заговорюю вас, замовляю вас, заклинаю вас

Проклинаю вас, відкидаю вас.

Хай життя ваше зараз стане чорним,

Хай думки скривавіють і спалять вам мозок, Хай…

Він недоказав — із засідки вискочив Золота, в два стрибки подолав відстань до плями…

— Вернись! — вигукнула Рутенія.

Золота відштовхнувся від землі й полетів на заклинача. Збив із ніг, повалив у ту чорноту під ногами. Запахло паленим, обоє закричали і розчинилися в повітрі.

— Вони зникли! — вигукнув Бось.

Неподалік загуркотіли кроки. Боримисл схопив Рутенію, притис до себе.

Поруч продзенькали металевими обладунками з десяток воїнів. До бібліотеки вони не зазирнули.