Вранці воєвода посадив Русану перед собою на коня, і загін вирушив.
— Куди ми? — спитала Русана.
— Якнайдалі звідси.
Щойно вона призвичаїлась до руху верхи, як помітила: хода сповільнюється. Озирнулась і побачила позаду своїх воїнів, а за ними — більше десятка чорних плям. Їх наздоганяв інший загін Чорних Вершників.
— Я бачу, ви таки піймали її! Ну й молодець ти, Боримисле! — вигукнув один із переслідувачів.
— Еге ж, Лютислове, нелегка була здобич!
— А чого це твої люди без личин?
— Загубили. Поки по лісу за нею ганялися…
— Загубили? Здогадуюсь, де вони їх загубили! Вирішили розважитися з дівкою? І як воно? А що, як я доповім Воронові? А що, як вона йому розкаже? І чого це ви їдете у інший бік?
— Вона? Буде німа, як риба! Правда, рибонько? — Воєвода легенько провів рукою по щоці. — Не чую! Будеш рибкою?
— Б… буду… — прошепотіла Русана.
— Отож бо. — Він під’їхав ближче до Лютислова. — Зловив її я! І доправлю — я. Тобі вона не дістанеться!
Лютислов заскреготів зубами і скривився. Він не чекав, що тугодум Боримисл здогадається про його наміри. Він оглянув Боримислових воїнів.
— Але ми ж із тобою друзі! Чи не так? — раптом приязно посміхнувся Боримисл.
— Еге ж! — зблиснув очима Лютислов.
— То послухай сюди!
— Ну?!
— Ти нас не чіпаєш, а тобі за те — чвертина.
— Третина! — твердо мовив Лютислов.
— Ти що? Я її піймав! Чвертина!
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Рутенія. Повернення відьми» автора Климчук Віталій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми“ на сторінці 103. Приємного читання.