Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Так.

— Що ти взнав? — це вже Рутенія зацікавилась.

— Дещо важливе я з’ясував. Яр скинув машкару, і…

— Тепер ми точно знаємо, що він зрадник! — перервав Золота.

— Не поспішай. Зло і добро часто йдуть поруч. Знав би ти, скільки зла зроблено в ім’я добра, і скільки добра зробили лихі люди! Те, що Яр пов’язаний із темними силами, я запідозрив іще тоді, коли зник Оберіг Суронжу. Він занадто швидко звинуватив у всьому нас, відьмаків. Потім — ваше ув’язнення. Потім — ще багато дрібниць, кожна з яких сама по собі нічого не варта, але в купі з іншими додавала дещицю користь моє думки. Я хотів знати, нащо Воронові Яр і чим він його спокусив, нащо викрадалися міські обереги, якщо вони лише символи? Я з’ясував, що Ахруман таки тримає Яра в руках. Тримає двома речами. По-перше, він переконав Яра, що має владу над Дівиним життям і життям їхньої майбутньої дитини. По-друге, я думаю, він пообіцяв Яру вічне князівство. Або його дитині.

— А щодо Ахруманових планів? Чого він прагне? — спитала Рутенія.

— А ось тут мені допомогли твої сни. Зло хоче необмеженої влади. Для цього воно має два шляхи: захопити її зненацька, силою, й усю, або робити це повільно, відвойовуючи у Добра маленькі шматочки, пускаючи у душі людей корінчики, які потім розростатимуться й ширитимуться, перетворюючись у могутні стовбури Зла. Так ось, Ахруман, як мені здається, пішов одразу обома шляхами. Зрозуміло, що викрадав він обереги, щоб вони не спрацювали, щоб не захистили. Щоб дістатися чогось важливого! Чого?

— Чого? — підскочив від нетерпіння Золота.

— Ось тут я і припустився помилки. Неприпустимої. Обереги є у всіх великих містах. Колись вони давали їм повний захист від лихих сил. З часом стали слабшати. Тепер — лише символи. Знаки. Я так думав. Ахруман мене перехитрив. Бо на обереги покладено ще одну місію — охороняти Книгу. Це було так давно… Ми забули про це… Я згадав твої сни про Камінь. І почав шукати. Передивляючись старі сувої і зшитки, я випадково натрапив на згадку про цю Книгу. Кинувся до сховища… воно виявилося порожнє. Ахруман таки викрав її.

— Що то за Книга? Що у ній?

— Давні літописи. Книга Невір-землі. Була колись така, там, де зараз Великі Пустелі. Страшна то Книга. У ній написано, як дістатися Світового Дерева… І якось із цим пов’язаний Камінь Влади. Книгу ту розділили на частини, бо знищити не змогли. І кожну з частин заховали у одному із міст. Все зникло…

— Отже, Книга у нього. Але ти казав і про другий шлях, — нагадав Золота.

— Так, другий. Люди вірили у Обереги, й ця віра надавала мужності. Зараз же страх оселився у домівках. Страх — це перша сходинка. Люди перестали вірити у справедливість, бо за Яра вона підупала. Окремі князівства зажадали самостійності. Відьмакам перестали довіряти. Зараз іти у відьмаки — стати більмом на оці у цілого села, тому нас стає все менше і менше. Люди вже не так щиро моляться Дажбогові, Сварогові, Перунові, все частіше згадують Чорнобога. Зло шукає шпаринки. Тріщинки. Знаходить їх. І пускає у них своє коріння. Воно ширшає, живиться соками душ, і збільшує ту тріщину…

— То ми йдемо в Ахруманів замок по Книгу? — спитав Бось.

— Нам треба забрати її. Думаю, без неї Ворон не зможе виконати обряд, — погодився Добровін.

Рутенія вже було схопилася, щоб вирушати у путь, але спинилася. Згадала про свій сон. Добровін же, почувши про нього, замислився:

— У сні тобі вказали на рахманське підземелля, і вам пощастило. Та ніяк не второпаю, нащо тебе посилають по Камінь Влади? Навіщо? І чому саме у Городище Старого Бога у Словунії? Я там багато треб виконав, немає там нічого такого. Може, у Богів свої плани?

Рутенія ще кілька разів оповідала свій сон. Добровін уважно слухав. Питав про деталі. І знову просив повторити.

— Слухай, а може, я піду собі в Городище, а ви по Книгу? — спитала Рутенія.

— Ви маєте триматися разом. Лише вкупі ви — сила, навіть без Сили. — Добровін раптом замовк, а потім повільно проказав: — А ти знаєш, що ці сни тобі міг наслати Ахруман?