Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

Ні Русана, ні Чорні Вершники не знали: щойно було розірвано сітку Ахруманових чарів, він відчув, як рвуться тонкі сув’язі слів, ритуалів, потоків енергії. Лускають, мов перетягнуті струни, його закляття.

13

Рутенія грілася біля багаття, розпаленого Золотою. Попереду нелегкий шлях. Пошуки чугайстра, Дзеванни, потім — дорога до Ахруманового замку. Дорога потайна, без жодного чаклунства, без найменших чар — щоб Ворон не відчув їхньої присутності. Саме такою була остання порада, яку Добровін надіслав Рутенії навздогін, а вона по дорозі переповіла друзям. Їх перенесло в те саме місце, що й Віта, тож він не міг далеко відійти. Та вночі шукати слідів було годі. Все, на що вистачило часу, — віднайти суху печеру і розпалити вогнище.

Золота і Бось уже спали. Вона ж викликалася чергувати. Вогонь радісно потріскував, викидаючи угору теплі язики…

Вона стояла у воді і намагалася зрозуміти, чому їй не холодно, чому не відчуває мокрих ніг, чому дивиться на все згори? Побачила два береги. Лівим берегом йдуть люди радісні, щасливі. Співають веселих пісень, пританцьовують, усміхаються. Правим берегом йдуть люди в лахміттях, обідрані, в синцях. Стогнуть, виють, плачуть, кусають один одного, б'ються за шматки їжі.

— Люди, хто ви? — спитала вона у щасливих.

Ті не відповіли.

— Люди, хто ви? — спитала вона в убогих.

Ті не почули.

— Та що ж це коїться? — крикнула вона до небес.

Небеса не відповіли.

І тоді Рутенія придивилася до людей по обох берегах річки уважніше. І жахнулася. Ось, зліва, хлопчина з коротким білявим волоссям підстрибує і грає на сопілці. А ось, справа, він же увіп’явся зубами в шматок цвілого хліба. А ось… а цей… а он той… Голова пішла обертом.

— Обирай для них майбутнє! — прогримів голос.

— Хто я така, щоб відповідати за життя всіх цих людей? — крикнула Рутенія. — Чому я?!

Їй відповіла тиша. І відьма спитала:

— То що ж я маю зробити?

— Шукай камінь!

З води випірнула сіра брила.

Люди з обох берегів кинулися у воду — намагалися дістатись її…

— Де шукати? Куди мені йти? — кричала крізь сльози відьма.