Розділ «Віталій Климчук Рутенія. Повернення відьми»

— Шукай Городище Старого Бога! У Словунії! — гримнув голос.

— Вставай, Рутеніє! Час! — почула вона знову.

— Вставай, Рутеніє! Час! — почула вона і прокинулась.

14

Рутенія вийшла з печери. В плече тицьнулося щось тепле і м’яке. Вона провела рукою по довгій чорній Лютиборовій гриві. Кінь стріпонув головою і пішов до підніжжя гори, де росла соковита зелена трава, ще не знищена осінню.

В цей же час Рутенія відчула страшенно смачний запах. Думки миттю зникли, а рот наповнився слиною в передчутті майбутньої трапези. Доки вона спала, Бось роздобув риби: «Тут неподалік гірська річечка, так в ній хоч руками лови!»

Поївши, вирішили обстежити схили: може, вдасться виявити чугайстрові сліди. Та щойно піднялися, як почули кроки.

— Сховаємося в печері? — прошепотів Бось.

— Краще за он той камінь, — сказала Рутенія.

Кроки наближалися.

Всі завмерли.

А потім почули голос Добровіна:

— Арузі, виходьте! Це я!

Рутенія обережно визирнула. Перше бажання — вискочити назустріч — вона стримала. Була вже навчена перелесниками й мамунами. Тому спитала:

— Які останні слова ти сказав мені?

— Я спрямував вас у Ахрумановий замок.

Рутенія піднялася. За нею зільник зі злиднем.

— Як же ти вибрався? — допитувався Золота у Добровіна, коли вони присіли біля печери.

— Ти думаєш, мене легко поневолити, якщо я того не хочу?

— То ти?..