Розділ четвертий

— А знаєте, я підозрював їх спочатку у вбивстві.

— Я також, — відповів Аблаутов. — В усякому разі, за обома законами — за римським (кому це вигідно) і за французьким (шукайте жінку) — Аріадна Миколаївна на роль вбивці цілком підходила.

— І все ж деякі сумніви у мене були, адже після вбивства суперниці Аріадна Миколаївна за логікою подій повинна була б позбутися і своєї співучасниці, але не зробила цього.

— Тож ми й зрозуміли, убивця — хтось інший. Наші люди не зводили очей з квартири весь цей час. Як Марія Іллівна вийшла з дому, вони бачили, але, не отримавши наказу йти за нею, залишилися далі стежити за будинком і квартирою. Я впевнений, що якби навіть обидві жінки вийшли з квартири, то мої підлеглі все одно б залишилися охороняти квартиру. От в результаті ми й не знаємо — до кого пішла Марія Іллівна. Але зараз у мене до вас одне лише запитання: звідки ви знаєте про червоний халат Аріадни Миколаївни і диван у іншій кімнаті?

— А от цього я вам не можу сказати, поки сам не з’ясую, в чому річ, — відповів Орлов.

…Орлову недовго довелося вмовляти дружину піти послухати фрау Шнелінгер. Коли вони з’явилися у театрі, Кримський-Корсаров з Буревим у супроводі чарівної дами вже сиділи на своїх місцях. Звичайно, це була Холодова, і її можна було побачити з будь-якого куточка зали, адже вона здавалася на голову вище за інших і від неї ніби йшло невимовне сяйво.

Під час антракту Кримський-Корсаров таємниче повідомив чоловікам:

— Панове, щойно я бачив жінку, яка вбила дружину генерала Шеншина.

Обличчя Буревого витяглося, наче у російської борзої.

— Де? Де вона?! Яка з них?

— Та онде розмовляє з молодим козачим офіцером.

— Це ж Рєпін, — сказав Буревий, і обличчя його стало червоним від ледь стриманого сміху.

Кримський-Корсаров перевів очі на Орлова:

— Що таке? Чому ви так радієте?

— Жінка, з якою він розмовляє, — це дружина генерал-губернатора Москви.

— Мені здається, що я її щойно бачив, — невпевнено пробурмотів Кримський-Корсаров. Чоловіки у відповідь лише посміхнулися.

Кримський-Корсаров ще раз уважно подивився на молоду, струнку, світловолосу красуню, яка в оточенні блискучих кавалерів продовжувала розмовляти з хорунжим Рєпіним, і сказав:

— Щось зі мною відбувається. Мабуть, я божеволію.

Після вистави, сідаючи у машину, він ще раз побачив молодого офіцера, який супроводжував якусь жінку. «Це — не дружина генерал-губернатора Москви, але, даю голову на відсіч, саме цю жінку я бачив уві сні…» — розгублено пробурмотів Кримський-Корсаров.

Орлов був трохи ображений, що ні Буревий, ні Кримський-Корсаров не погодилися ночувати в нього. Один поспішав до Холодової, і це було абсолютно зрозуміло, а інший чомусь вирішив повернутися до готелю. Крім того, Орлов змушений був відмовитися від банкету, на який його запросила фрау Шнелінгер, щоб зайвий раз не дратувати дружину. Він, звичайно, подарував співачці величезний кошик з чорними трояндами і під час одного з антрактів примудрився потрапити до неї в убиральню, щоб поцілувати руку. Тож вечеряти він буде сьогодні лише з Інною Іванівною і знову треба буде вислуховувати її дурні ревниві розмови, від яких Орлов добряче втомився. Вже вдома, проходячи повз кухню, він почув несподівану розмову дружини з економкою.