Розділ четвертий

— Від опирів.

В очах Венчеслава з’явилася тривога:

— Він про щось знає? Здогадався? Крістіна мені казала, що він вночі підходив до вас, коли ви копали яму.

— Ні, він ні про що не здогадується. Просто циганка йому вчора навіщувала смерть від опиря і сказала, що його може врятувати жінка. За її описом — це я. Я пообіцяла Морозову, що врятую його.

— Заспокойся, з мого боку йому нічого не загрожує. А тепер, вибач, я хочу попрацювати, — і він ніжно поцілував Вероніку у волосся і підштовхнув до дверей. Вона пройшла кілька кроків, потім озирнулася і посміхнулася такою щасливою посмішкою, що йому на мить здалося, ніби у дверях стоїть зовсім інша дівчина… Хельге…

— Єлизавето! — Рєпін зупинився біля ліжка і зрозумів, що дівчина ще спить. Вона ж йому казала прийти пізніше, коли сяде сонце, але він дуже поспішав прийти, щоб розповісти їй про авто, яке від сьогодні належить йому.

Сьогодні вранці військовий старшина, побачивши арабського скакуна, все ніяк не міг у це повірити. Він обійшов коня кілька разів, вдарив його у круглі, ситі боки, погладив по гриві, а потім скочив у сідло і помчав по полю. Повернувся за годину дуже задоволений. Задоволений був і Рєпін. І хоча він також любив коней, але чи можна на коня посадити ще й жінку? Цей транспорт для однієї людини, а в нього тепер була Єлизавета.

Військовий старшина не дуже доглядав за машиною, і тому практично всі запасні частини залишилися новесенькими. Рєпін за півдня поміняв все що міг, і тепер вони з Єлизаветою могли їхати куди завгодно.

По обіді вони разом з військовим старшиною мили автомобіль, і Рєпін знову дивувався, звідкіля взялася пляма крові перед заднім сидінням. Хм, до речі, й зараз, проходячи через веранду, Рєпін знову побачив на підлозі такого ж розміру пляму від крові, як і в машині, і відразу пригадав величезну валізу, яку Єлизавета вчора втягла в авто і яку потім він ледве доніс сюди, на веранду, і саме на цьому місці поставив. Може, ця кров витекла з валізи?

«Щось тут не так, — подумав Рєпін. — Спробую-но я оглянути цю валізу, поки Єлизавета спить…»

Він підвівся, зробив кілька кроків, але несподівано відчув, що дуже хоче спати. «Нехай, подивлюся якось потім…» — подумав Рєпін, сідаючи в крісло попід самими дверима Єлизаветиної кімнати, а коли за якийсь час він прокинувся, в кімнаті було вже зовсім темно. «Мабуть, година десята», — подумав Рєпін, дістав сірники з кишені, запалив свічку і підійшов до ліжка Єлизавети. Вогонь освітив прекрасне обличчя дівчини, і Рєпін мимоволі замилувався. Вона, ніби відчувши його погляд, розплющила очі:

— Ви вже прийшли, Сашко? Давно?

— Не дуже. Як вам спалося?

— Мене розбудив ваш погляд.

— Я дуже шкодую, що не дав вам виспатися.

— Ні-ні! Я дуже довго спала, тому вдячна, що ви мене збудили.

— Ви були наче спляча красуня!

— А тут з’явився принц, який своїм поцілунком зняв з мене чаклунський сон.

— Ваш принц не сміє вас поцілувати без вашого дозволу, а ви не розмовляєте уві сні.

— Сашко, — спершись на лікоть, вона пильно глянула йому у вічі. — Пообіцяйте, що цієї ночі ви не відійдете від мене ні на крок.